13-23 грудня 2008

Ця стаття є перекладом


рейтинг: 0+x

13 грудня 2008

Д-ру Кейну
Як вам відомо, святкові дні вже наближаються. Таким чином, це пора для радощів, щастя, добрих справ для усіх людей й тому подібне. Й причина, чому я вам пишу: подарунки. З паперів, які нещодавно дійшли до мене, я дізнався, що ви маєте багато мороки з документами, які ви маєте обробити після тієї аварії. І так, я дозволив собі вдертися до вашого офісу, доки ви були зайняті проєктом "Олімпія", та переглянути 55% ваших документів. Не турбуйтеся про це, не варто почуватися боржником та дарувати мені щось у відповідь. Хоча, я був би не проти колись гарно обдивитись 244.

Дослідник та ваш колега,
Д-р Айсберг
P.S: Коли ви вирішите перевірити особистий рахунок, то можете помітити невеличку недостачу в 550 доларів. Не турбуйтеся про це. Веселого Різдва!

Я знайшов цю записку на своєму робочому місці коли повернувся до свого офісу цього вечора. Не певний як почувати себе: ображатися, бо він увірвався до мене, перерив мої документи, ще й перевів п'ятсот п'ятдесят доларів з мого особистого банківського рахунку, чи радіти, адже хтось обробив половину моїх документів за таку невелику суму грошей. Я мав професіоналів, що просили по три тисячі за половину від цього обсягу. Що ж, зрештою, думаю, що відреагую на це так само, як і на інші соціальні інциденти стосовно яких я не певен. Думаю проігнорувати це й взагалі забути, що таке колись трапилося.

Якщо він не повторить це.

Експерименти з Еммою почалися сьогодні зранку. Трохи прогресу, звісно, є, але ми досі топчемося на місці. Ця її здібність призвела до остракізму й ставлення до неї, як до дивачки, потвори або божества протягом усього короткого життя. Вона дійсно просто пускає усе на самоплив, коли користується своєю силою, дозволяючи їй контролювати усе під час процесу. Нам треба добитися того, аби вона могла сама контролювати їх. Але це може зайняти значну кількість часу, а я іноді поспішаю. Однак, ми повинні робити усе повільно, бо я б не хотів неприємностей ні для персоналу, ні для себе, а ні для неї.

Департамент досліджень та розробок нарешті ознайомився з біотехнологією, яку, нарешті, звільнили з карантину. Вони провели безліч перевірок незліченною кількістю обладнання, принаймні, двадцять дев'ять "сертифікованих" експертів й три SCP-об'єкти кілька разів дослідили його у найдрібніших подробицях. Їм не вдалося знайти щось занадто поганого за межами норм й нічого, що могло б приректи персонал на смерть, тому вони нарешті (?)сказали "дядьку"(?) та відпустили її. Не то, щоб я жалівся. Я бачив, якими небезпечними можуть бути ці речі й красно дякую, що вони працювали так швидко, але все ж… Маленький дослідник у моїй голові жаліється на втрату часу. Мені доведеться узяти на себе частину проєкту та попрацювати з хлопцями, якщо я захочу надати якихось претензій на нього й відновити розкопки. Це було б майже злочином — допустити, аби щось подібне зникло даремно.

Суб'єкт Нуль досі чекає на завершення свого тіла, і його (її) стає трохи складнувато заспокоїти. Зрештою, мені варто було сказати їй, що воно стане для неї різдвяним подарунком. Іноді доволі складно надати невизначену відповідь суб'єктові, який може прочитати ваші думки й визначити, що ви брешете.

Стосовно самої різдвяної вечірки, то я маю певні плани, але жодних реальних підготувань ще немає. Так би мовити, ще на стадії розробки, хоча мені вже потрібно почати діяти найближчим часом. Зазвичай, такі речі приходять надзвичайно швидко.

15 грудня 2008
Емма досі бореться зі своїми здібностями. Я розумію чому так вийшло, дівчинка дійсно подолала серйозні емоційні перешкоди, але проблема у тому, що нам необхідно або зруйнувати блок, або вилікувати її, доки це не стало проблемою. А я не хотів би, аби вона стала проблемою. Бо коли таке трапляється, вищі сани, як правило, усувають проблему.

Я переосмислив деякі речі, які збирався використати у проєкті Олімпія. Замість того, аби використовувати Емму для видозміни окремих частин тіла різних суб'єктів класу D, я просто зроблю так, щоб вона трохи змінила та налаштувала тіло носія. Зрештою, я бачив дещо з того, що у неї виходить. Я навіть не певен, чи є у розбирача слоти для чогось подібного. І якщо усе сходить до такого, то мені б не хотілося користуватися інвазійною хірургією. Мені таке ніколи не подобалось. Це завжди дуже брудно й мені не подобається коли яйцехід забруднюється кров'ю. Звісно, це повертає нас до першої проблеми…

Завтра мені доведеться спуститися до району інциденту на розкопках, аби дослідити залишкові технології, біологічні рідини та перевірити виконану роботу. Це буде перший раз, коли я відвідаю зону після того, як отримав яйцехода. Мені не до вподоби ідея спускатися туди. Це завжди викликає головний біль та дивне параноїдальне відчуття, і я з власного досвіду знаю, що ти прислуховуєшся до цих відчуттів.

Я дійсно дещо підготувався до Різдва! Мені вдалося дістати ялинку й деякі прикраси, а також пройтися по чорному ринку. Але тепер назріло питання: де б її приткнути та кому що купляти?

16 грудня 2008
З Суб'єктом Нуль сьогодні… дещо трапилося, і як не дивно, я тієї ж думки. Він (вона) попрямував зі мною на місце розкопок і, як тільки ми дісталися десь п'ятдесяти футів від основної маси, саме там де почалося те дивне відчуття й почала боліти голова, він (вона) неймовірно злякався, сказавши щось про те, як "він" спостерігав за ним (нею), доки він (вона) щільно не укорінився у моїй голові. Це не було схоже на звичайну одержимість, але більша частина всього цього була всередині мене. Зайве говорити, що уся ця інформація та надлишок душі/ектоплазми/особистості викликали у мене сильний головний біль, не кажучи вже про те, що Нуль постійно шепотів мені про цю "створіння". Але найгіршим було те, що я бачив те, що бачив він (вона) й чув те, що чула він (вона).

У той момент мої думки трохи затуманились, але співробітники, які були там, кажуть, що бачили як я кричав на повні груди, виводячи яцехода на повній швидкості геть із будівлі, зачасто крізь стіни. Усу, що я маю сказати про свій досвід — це те, що мені потрібен великий стакан скотч-віскі. Або пляшка. І що увесь інший персонал, який працює у цій області, повинен носити телекілові шоломи.

Нуль досі нічого не хоче говорити про це, залишаючись мовчазною як риба. Він (вона) також каже, що більше не буде супроводжувати мене там без носія, а єдиний його (її) коментар про те що сталося — це, що "воно намагалося схопити її". Хто це "воно" залишається загадкою, як і те, як воно могло схопити його (її).

Однак, те, що я чув, що я бачив… Все це наповнило мене таким страхом, який я вважав неможливим, але знову ж таки, це також збудило ту частину мене, яка досліджує, яка бореться з невідомим, яка найбільше нагадує про моє дитинство, у якому я боровся з уявними монстрами за допомогою уявної зброї, бувши впевненим у тому, що вони були несправжніми. Але знову ж, вони стверджують, що невігластво — це блаженство… Й коли я згадую усі ті образи… Я не можу не згадати вступний абзац Говарда Лавкрафта з "Поклику Ктулху".

Проявом найбільшого милосердя в нашому світі, на мою думку, є нездатність людського розуму пов’язати воєдино все, що цей світ містить у собі. Ми живемо на тихому острівці невігластва посеред чорного моря нескінченності, і нам зовсім не хочеться плавати на далекі дистанції. Науки, кожна з яких тягне у свій бік, дотепер не завдавали нам відчутної шкоди; однак настане день, і об’єднання розрізнених досі уривків знань відкриє перед нами такі жахливі видозміни реальної дійсності, що ми або зійдемо з глузду від побаченого, або спробуємо сховатися від цього згубного просвітлення в спокої та безпеці нового середньовіччя.

І я не можу перестати думати, що він, можливо, правий.

17 грудня 2008
Ми нарешті отримали результати психологічного тесту Емми. Результат виявився сумним, зокрема для мене. Я маю поставити собі питання: чому хтось узяв дитину, таку прекрасну як вона, та завдав їй болю таким чином, що єдиним способом подолати її є спроба назавжди ізолювати частину себе? Але знову ж таки, ця думка стосується кожної дитини по усьому світу, яка зазнала насилля та жорстокого ставлення.

Думаю, я просто занадто сентиментальний бовдур, який ігнорує умови зберігання заради дитини. І я майже чую, як Клеф регоче з мене. Покидьок. Ненавиджу, коли він правий у подібних речах. Одначе, якби він спробував нашкодити їй, то я б став йому на заваді, але знову ж таки, я на власні очі бачив, як він переживав таке, від чого нормальна людина мала б миттєво померти.

Я вирішив реалізувати етап інтеграції в проєкті "Олімпія" та "налаштувати" тіло носія, коли Емма зможе зробити це. Схоже, що це не займе багато часу. Однак, Нуль, здається, радий цьому й забув про усі вчорашні жахіття, запевняючи, що у нього (неї) навіть ім'я є, заплановане на такий випадок. Я запитав у нього (неї) про це, але він (вона) каже, що це буде сюрпризом. Я намагався пояснити йому (їй), що може знадобитися кілька днів, аби його (її) тіло повністю адаптувалося до всієї незвичної фізіології, але безрезультатно. Думаю, мені доведеться почекати.

Стосовно учорашнього дня, то я збираюся дослідити основну частину розкопок округлою дрібничкою з часового механізму, яка дозволяє побачити інші виміри буття. Я також збираюся переговорити з кількома психологами, про всяк випадок. Але, судячи зі сказаного та зробленого Нулем учора, я не думаю, що це надасть якогось додаткового впливу на тих, хто має тілесні форми, хоча можуть бути й інші речі, які стосуються психічного здоров'я тих, хто перебував поруч з цим предметом.

До того ж, надійшли результати досліджень біоматеріалу. Очевидно, він містить у собі сліди мутованих людських клітин, але в першу чергу це звичайні екскременти, такі як шовк та павутина у тваринному світі. Окрім цього, уся біомаса походить від одного донора. Необхідно буде оглянути тіла інфікованих, а також перевірити записи з камер відеоспостереження для перевірки доказів, які ми, можливо, пропустили. Це "створіння", що проживає у центрі, може мати якесь відношення до цього…

18 грудня 2008
Я надіслав дозвіл та документи, необхідні для початку наступного етапу проєкту "Олімпія". Інтеграція композитних матеріалів. Нуль, здається, вельми схвильований такою перспективою. Її радість просочується у мою власну свідомість, змушуючи мене почуватися майже легковажно, не зважаючи на певні моральні дилеми, з якими мені доводиться мати справу. Це добряче збиває з пантелику.

Завтра я огляну тіла інфікованих. Я б зробив це сьогодні, але я закінчував роботу над останніми документами про інцидент, а також оформлював папери для інших речей, які я запланував, що зайняло більше часу, ніж я очікував. Але я й не проти. Мені ніколи не подобалося розглядати мертві мутовані тіла колишніх колег. Однак, з цією роботою я буду вимушений казати про це щомісячно.

Я не певен, що робити з Еммою. Хоч вона цього й не каже, але досі думає, що з нею щось не так і я знаю, що це ненайкраще середовище для дитини, аби довести їй, що з нею усе гаразд. Те, що вони не виродки й не мерзенні, однак більшість світу відноситься до них саме так, або ще гірше — що ними необхідно маніпулювати та використовувати їх. (Однак, я не вважаю себе одним з вищезгаданих, адже я ставлю її психологічне здоров'я на перше місце). Тому ми маємо замкнути їх, аби захистити від іншого світу, або від самих себе.

Ви ж знаєте, я виконую цю роботу протягом багатьох років й допоміг "зберегти" багатьох людей. Ще більше я допоміг "усунути". І ніколи й ні разу я й бровою не повів. Навіть зараз, я використовую живих людей (прошу зауважити: поганих людей), як корм для експериментів. Не щось садистське, але у тому й річ, що я обриваю їх життя, але зрештою не відчуваю сильного каяття. Це те, що я завжди робив.

За винятком випадків, коли діло доходить до дітей. За увесь час мого перебування тут, нам довелося усунути тільки трьох дітей, і кожного разу це було абсолютно крайньою мірою, щось таке, що було необхідне для продовження існування людства. Й кожного разу я не мав змоги їм допомогти. Це розривало мене зсередини. Але це те, що мало статися.

Бе, досить сентиментів. Останнім часом я забагато працюю. Цього вечора я збираюся відпочити. І, скоріш за все, напитись.

21 грудня 2008
Між учорашнім пробудженням з сильним похміллям (занадто багато скотчу), наглядом за передачею Гера Хірурга, завершенням кількох форм для ухвалення різдвяної вечірки та фактичною організацією та налаштуванням прикрас й, *нарешті*, отриманням, у процесі інтеграції, фізичного тіла Суб'єкта Нуль я трохи запізнився з записом до журналу. Вибачте, але я був трохи зайнятий.

У Емми все добре. Здається, вона нарешті відреагувала на лікування позитивним ефектом й це, само собою, вельми скрасило мій день Можливо, колись скоро вона зможе контролювати свої здібності до такої міри, що зможе допомогти мені завершити роботу над проєктом "Олімпія".

Насправді, кажучи про проєкт "Олімпія", я отримав певну допомогу від доволі незвичного джерела. Гарного лікаря, пана Хірурга, направили сюди через певну грубість проти Агати. Він не сказав мені, за що саме, але згадав, що йому дуже сподобалися її очі.

Проте, як тільки ви звикнете до його зовнішності та "незначної" недоумкуватості, він стане для вас доволі непоганим персонажем. Насправді, він вельми багатий на знання. Він дійсно допоміг мені у деяких невеликих аспектах проєкту. Він вважає мене кимось, на кшталт спорідненої душі, й, хоча він знаходить мою фізіологію цікавою, він сказав мені, що він "розбирається у фізіології людей… а не гончаків", тому не буде розрізати мене, аби дізнатися як я працюю.

Тому, я вважаю це чесною угодою. Він допоміг мені з моїм проєктом, а я розповів йому те, що ми знаємо про розбирач, не дивлячись на те, що мені не можна було цього робити. Давайте просто не будемо розповідати про це керівництву, добре? У якості додаткового дякувального дарунку людині за його допомогу та за те, що він не випатрав жодного мого співробітника, я приніс йому пляшку м'ятного шнапсу, який, за словами Агати, він дуже полюбляє.

І так, проєкт "Олімпія". Нарешті, я розпочав фазу інтеграції. І бачити її там, у плоті, чути биття її парних сердець… Це було захопливо. Я б порівняв цей досвід зі становленням батьком, хоча я, на жаль, ніколи не мав дітей, тому по справжньому не знаю як це.

Ця невеличка запинка наприкінці змусила мене хвилюватися. Протягом кількох хвилин я боявся, що вона помре до того, як дійсно оживе. Це було жахливо. Я досі не впевнений у тому, що викликало її, проте, це турбувало, не дивлячись на те, що жоден з нас не бачив повторної події. Проте, її тіло переживає певні зміни, пристосовуючись до його нових органів. Мине кілька днів, доки вона повністю стабілізується, аби ризикнути імплантувати Нуль.

Якщо не зазначено інше, вміст цієї сторінки доступний на умовах ліцензії Creative Commons Attribution-ShareAlike 3.0 License