Документ 001-О5

Ця стаття є перекладом


рейтинг: 0+x

Якщо ви се читаєте, тоді вітаю — хтось із нас помер. Щось вбило одного з нас. Можливо, чудовисько, чи суперник із ГОК. Чи, можливо, ми трішки наблизилися до полум'я, як Аарон. Але, звісно ж, не старість. Про се ми вже подбали, чи не так? Хай там як, один зі старої гвардії відійшов. Можливо, Джейсон. Можливо, Агнес. А, може, і я. Трясця, я був би здивований, якби не помер наступним. Я завше був найнепотрібнішим.

Я збираюсь описати вам усе так, немов ви — людина. Се буде останнім разом, коли хтось робить вам таку ласку, тому я сподіваюся, що ви се оціните.

Ким би ви не були та що б ви до сього не зробили — ви, певне, були великою птицею, коли вас затягнули в се. Ви мусили помітити розбіжності та суперечності. Я не знаю, скільки вам уже сказали, чи скільки ви вже довідалися самостійно. Суть справи така — захоплення та виявлення об'єктів SCP підроблюється чи вигадується. Ми ніколи не «знаходили» об'єкт SCP за всю історію Фонду.

Почну із самого початку. Зволіть розказати таку оповідь.

Аарон Сігель здобував освіту в Корнелльському університеті в 1891 році на спеціальності фізика. Він був достоту обдарованою особою, і (?)якби його життя пішло іншою стежкою(?), я певен, що його ім'я стояло б поряд з Едісоном, Айнштайном та Гокінгом. Знав його я вельми добре. Він був, і, либонь, досі може бути моїм братом.

Також він був завзятим натуралістом-любителем і полюбляв подорожі лісами. Одного дня, під час відвідин нашої сім'ї в графстві Ессекс, він натрапив на гравійний шлях. Він вирішив піти ним певний час, та помітив, що той вів догори значно довше, ніж мусив. Він мусив уже піднятися над найближчими пагорбами, натомість виявив, що прийшов туди, звідки починав рух, не ступивши й кроку донизу.

Інша людина подумала б, що в неї щось негаразд із відчуттями, та й пішла. Втім, Аарон був упертою людиною. Він досліджував далі. Він виявив, що шлях не кориться строгій геометрії Евкліда. Як і Саккері до нього, він виявив щось таке, що несумісне з природою прямих ліній.

Він вивчав се. Рівняння, отримані ним, є частиною файлу, який вам надано. Ви зрештою вивчите їх напам'ять. Він змурував невеличку халупу поблизу, що слугувала як тимчасова лабораторія. Його перші досліди сотворили ключ, здатний відмикати будь-який замок, що зараз зберігається під номером SCP-005.

Він зібрав інших. Як його брат, я був одним із перших, з ким він зв'язався. Тоді я вчився на медика в Гарварді. Спочатку гадав я, що він божевільний, та коли він показав мені шлях і ключ, я дійшов думки, що мушу дізнатися більше. Були й інші — приятелі й колеги. Більшість із них уже покійники, проте… ми були ядром. Ми сотворили Фонд із нашого оточення.

Спочатку се були просто відкриття, знаходження речей, (?)які ми могли сотворити(?). У нас були такі високі сподівання, такі плани. Ми збиралися перемінити світ. Ми збиралися врятувати його від самого себе. Ми могли нагодувати голодних, дати притулок бездомівним, вилікувати хворих і вмирущих.

Томас Картер забезпечив нас грошима. Жоден із нас не був бідним, та ми розтринькали наші статки швидко. Томас використав свої зв'язки на Волл-стріт та у Вашингтоні, щоби фінансувати нас. Він показав їм найменше, що ми могли зробити, і пообіцяв рай замість пекла.

Агнес Пітерсон, наречена мого брата, була адміністратором. Ми нічого не знали про управління організацією. Ми були ватагою котів, що блукали туди-сюди, а вона перетворила нас у фонд, зуміла впрягти мрійників та безумців в одне ярмо.

Скоро ми побудували установу. Але ми досі були занадто потаємними. Ми так хотіли закричати на весь світ про наші знахідки, але ми також були налякані, що їх заберуть у нас. Ми говорили собі, що се лише тимчасово, поки ми (?)не заклали фундамент(?). Зрештою ми їм покажемо се. Покажемо їм усім.

Спершу ми були обережними. Ми сотворювали малі, безпечні чи навіть корисні предмети. Фонтан молодости. Стрибучий м'яч. Пам'ятник про Громадянську Війну. З плином часу наша впевненість росла, і ми почали працювати над людьми. Кам'яна людина. Він добровільно на се погодився. Чи чоловік із планетою в животі. Звичайний волоцюга, та ми зробили його доволі особливим, правда ж?

Се було так просто. Либонь, може здатись, що се безглуздо — одержати стільки речей із того маленького розриву в реальності — але (?)се все плинуло саме(?), від одного відкриття до іншого. Замалим не складалося враження, що щось нам допомагало.

Але потім справи пішли трохи погано. Граючись зі своїми рівняннями, Аарон випадково отримав загублене число. У моїй лабораторії я виявив, що сотворив чуму зомбі. Та ми були занадто зацікавлені нашими проєктами, тож рушили далі. Опісля прийшли жахливий водогін і сходи. Ми знали, що нам потрібна допомога.

Томас показав військовим те, що ми зробили. Сказав, що ми «знайшли» сі речі, відкрили їх. Ми вигадали різні імена, наприклад «Лабораторії Прометея» чи «Повстанці Хаосу». Вони надали нам фінансування і співробітників. Ми росли та розширювались. В інших країнах ми діяли за вже перевіреною схемою. Дехто погодився, дехто — ні. Достатня кількість погодилась. Ми стали міжнародною організацією. Ми запросили інших дослідників, хоча й у дуже небагатьох навіть виникла підозра, що ми були джерелом об'єктів, які вивчали. Інколи ми влаштовували «знаходження» об'єкта польовою командою, інколи ми просто писали звіти. Ми сотворювали всю документацію і наглядали за всім. (?)Якщо ми щось казали, то так воно було(?). Се досі так.

Звісно ж, досі були проблеми. Джеремі та Томас узяли один із наших дослідів та втекли з ним, сотворивши власний безглуздий клуб. Один із наших дослідників збожеволів і почав поклонятися машинам, втікши з достатньою кількістю знань для того, щоби бути загрозою. Ми досі боремося зі залишками таких груп, що відкололися.

Тож ми утримували їх. (?)Ми наглядали за ними(?). Ми не могли зупинитись, ви ж се розумієте? Замість стати обережнішими, ми натомість ставали все зухвалішими. Я посік маленького хлопчика й перетворив його на Плоть, Що Ненавидить.

Були на те причини. Завжди були причини. Двісті тридцять перший. Ми сотворили її та її сестер. Ми забрали їх із притулків і (?)зробили те, що зробили/влаштували все, що потім трапилось(?). Се був не нещасний випадок. Ми знали, що робили. Тоді на се була причина, але будь я проклятий, якщо зможу її зараз пригадати. Ніхто не зможе, окрім, мабуть, мого брата, де б він і чим би він зараз не був.

Ми рухаємось далі. Навіть після Авеля, багряного ставу і триклятої рептилії, ми досі рухаємось далі. А що ще ми можемо робити? Наша єдина надія — пережити події, що ми їх самі почали, щоби краще зрозуміти, більше дізнатись. Ми на спині жахливого звіра, і якщо ми спробуємо зістрибнути донизу, він нас розчавить. Але не се мене лякає, та й вас не се лякати мусить. Ми (?)тримаємось на ногах(?) вже понад століття.

Речі, за які я дійсно хвилююсь — аномалії, яких ми не сотворювали. Ні, до сього я мовив правду. Ми не відкрили жодну з них. Але деякі — не наші творіння. Вони просто… з'явились одної красної днини. Вони були в камерах зберігання, і завше будуть. Невже не розумієте? Ми нічого не контролюємо. І ніколи не контролювали.

Якщо не зазначено інше, вміст цієї сторінки доступний на умовах ліцензії Creative Commons Attribution-ShareAlike 3.0 License