База даних неперевірених легенд
рейтинг: +3+x

Львів

В Львівському історичному музеї розгорнуто експозицію, що представляє старовинні меблі, картини, предмети антикваріату, та ін. Серед є один незвичний експонат, так зване крісло Сатани. Путівники назвиваютьйого скромно — "Стілець у вигляді дракона. Західна Європа. ХІХ ст.", але допитливий погляд розрізнить у ньому безліч цікавих подробиць. Це чорний дерев'яний стілець (або крісло) роботи, найімовірніше, німецьких майстрів ХІХ.
є досить дивної форми — воно справді нагадує дракона. Інвентариний номер експоната символічний — 313. Достеменно невідомо, як саме крісло потрапило в музей, але говорять, що це було одне з тринадцяти крісел, які використовувати під час проведення сататанинської чорної меси, щобільше — на ньому сидів Князь Пітьми.

Якщо поставити крісло на підвищення татсісти в нього, то завдяки ефекту високої спинуи здаватиметься, що над головою людини, яка сидить виростають роги, а між ногами з'являється хвіст. Під час сатанинських ритуалів між рогами поміщали відрубану гоову жертви, а під крісло ставили посудину для крові… Співробітники музею якось провели експеримент, поставивши кісло в місячну ніч так, щоб на нього падало світло. Виявилося, що, коли дивитися під кутом, на кріслім прогладаються вирізані роги, риси обличчя, яке постійно змінює вигляд. Якщо перевернути кріслло догори ногами, воно стає схожим на крилатого дравкона. Якщо ж поставити його на ніжки та подивитися ззаду, то здається, що це цап, який стрибає.

Івано-Франківськ

Ще одне місуе пов'зана з сім'єю Потоцьких, бо недалеко біля Вовчинецьких гір знаходилось їхнє помістя, на жаль воно не збереглося. Нині там будують готель, однак, можливо, збереглися таємне підземелля, яке зберігає таємниці Потоцьких, а також є моєю фантазією.

У давні часи цей масив мав назву Бійна гора. Як пише науковець Іван Драбчук, колись через гору пролягала дорога, так званий Жовтий вивіз, що тягнувся через Козацьку Долину (щоправда, в радянські часи це урочище як назву заповідника записали «Козакова Долина»). Саме з козаками народна традиція пов’язує і назву гори. Старожили розповідали, що свого часу на цьому місці відбувся великий бій між козаками і польським загоном графа Потоцького. Від того бою гора начебто й отримала свою назву. А від загиблих козаків, яких побратими поховали на поляні над долиною, остання дістала назву Козацька.

Однак за кілька років збирання інформації про Бійну гору науковець засумнівався в тому, що ця назва і справді походить від слова «бій». У такому разі вона мала би бути «Бойовою». Як виявилося, ця гора таїть у собі багато загадок.

Насамперед, відомо, що в незапам’ятні часи на Бійній горі мешкали великі люди – Велети, або Леви, як їх називає історик Садок Баронч. Коли не стало великолюдів, то в тій околиці з’явилося кілька укріплених форпостів.

У середні віки над Бистрицею піднімався і печерний монастир. Наукові зацікавлення цією місциною почалися в другій половині ХІХ століття. Польський граф, власник Єзуполя Войцех Дідушицький направив до печер Бійної гори археолога Володимира Деметрикевича, який їх детально дослідив і описав. У той же час в околиці записали легенди і перекази, що зберігалися і передавалися із сивої давнини. Узагальнив їх Дідушицький у своєму виступі на засіданні Археологічної комісії Академії мистецтв у Кракові. Зокрема, народні перекази свідчили: «Дуже давно мешкали в цій околиці великі люди Велети, які настільки розгордилися, що почали до неба будувати величезні сходи, аби Бога з неба вигнати, але були покарані потопом, який їх винищив. Уціліло тільки два Велети – старий і молодий, які схоронилися на найвищій горі, але в їхньому роді не було жінок, і вони з часом вимерли. Після потопу створив Бог менших людей, таких, як нині, які довго залишалися під владою чортів і бісів, яких винищив св. Яцек з домініканами. Тоді в лісі на Бійній горі над Бистрицею, яка в тім місці творить озеро, постав монастир ченців. Ті монахи з часом попали у великий гріх, і Бог їх покарав, бо цілий монастир запався глибоко в землю. Лишилася тільки скеля з печерами. На Івана Купала вночі з-під землі чути дзвони і співи тих монахів».

Також, за переказами, у печері гори свого часу відлюдником проживав Ребе Еліяху – знаний кабаліст і містик, вчитель Андрія Потоцького.

До речі, Бистрицю Надвірнянську, яка протікає біля Вовчинецької гори, багато середньовічних містиків вважали цілющою і «ритуально чистою».

Тернопіль/Тернопільщина

Де: місто Кременець Тернопільської області

На горі Бона у волинському містечку досі стоять руїни колишньої князівської фортеці. Назва гори пов’язана з вродливою італійкою королевою Боною Сфорцою. Їй через надмірну жорстокість приписують демонічні вчинки.

Згідно з легендою, красуня уклала угоду з дияволом. Сатана за це пообіцяв їй вічну молодість. Королева для вічної краси приносила у жертву незайманок. Їх скидали з вершини замку на гострі палі. У крові дівчат Бона приймала охолоджуючі ванни. За іншою версією, купіль для королеви робили з крові немовлят

Чернівці

Історія появи відьом на чернівецькому небосхилі сягає темного середньовіччя. Якось, чернівецький міщанин Іоганн Бовдуряк добряче вдарив з колегами по самогонці виготовлення відомої місцевої професіоналки Домни Алкозельцер. Повертаючись додому добряче напідпитку, пан Бовдуряк ще на подвір‘ї відчув: у хаті причаїлося щось надприродне і малоприємне. Підозру викликала відсутність біля порогу звичної метли, аби очищати ганок від снігу. Лише Іоганн ступив до хати, миттєво дістав мітлою у лоба та втратив свідомість. Залишками втраченого зору Бовдуряк встиг помітити жиночий силует, відлітаючий верхи на метлі. Наступного дня з‘ясувалося, що подібна містика спіткала вдома кожного з Іоганнових колег по пляшці. Тобто, саме тоді небо над містом наповнилося літаючими на метлах відьмами. І таке повторювалося неодноразово. Однак це не зупинило ані споживачів Домчиної самогонки, ані саму її алкофабрику, яка продовжувала працювати чітко, як годинник над ратушею…
Чернівецькі міфи та легенди багато розповідають про витівки місцевих відьом. Ось, наприклад, легенда про міщанку Марго Хоменко, яка мешкала на самоті десь у районі нинішньої Калічанки. На її паркані постійно з‘являлося слово з трьох літер, яке ніхто ніколи не міг зтерти. Як ні старалися це зробити місцеві комунальні служби, а слово з‘являлося знов і знов, і з містичною впертістю горіло-палало червоним неоном. Сусіди злякано шарахалися від Маргового паркану, несамовито хрестилися на нього, а слово продовжувало своє нечисте буття. Слово це соромно вимовляти й по сьогодні, але заради наших слухачів ми порушимо це табу: містично палало на паркані у Марго слово з трьох літер… «ВІЙ»! Тоді і з‘явилося в Чернівцях стійке словосполучення «ВІЙ МАРГОВИЙ». З часом, шляхом багатьох перекручень фольклорного штибу, воно перетворилося на ХРІН МОРЖОВИЙ і в такому вигляді дісталося сьогодення…  

Ужгород

Найбільш «попсова» та водночас найяскравіша легенда Ужгородського замку пов'язана з напівказковою особистістю Білої Діви. Згідно з повір'ями, так прозвали в народі дочку одного з правителів - графа Другета, дивовижну красуню, з довгим, світлим як льон волоссям. У ті часи Унгвар ворогував з поляками і молодий воєвода графа Любомирського прокрався під виглядом гостя в замок, щоб провести там розвідку. Графська дочка побачила статного поляка і закохалася в нього без пам'яті, навіть не підозрюючи, хто він насправді. Яке ж було здивування дівчини, коли під час облоги фортеці вона впізнала серед безлічі ворожих осіб свого коханого. Графиня призначила воєводі побачення біля таємного ходу, тим самим, видавши шлях в замок ворожій армії. Записку служанки перехопили і передали самому графу. Розгніваний Другет звелів схопити і стратити як зрадницю-дочку, так і закоханого офіцера. Хлопцеві відрубали голову, а спадкоємицю замку живцем замурували в одній зі стін. І до цих пір щоночі Біла Діва виходить зі своєї темниці, і бродить по колишньому будинку в пошуках коханого Юнака в Чорному, а на ранок повертається до місця ув'язнення.


Одеса

Чумка - колишнє чумне кладовищі епідемії 1812 року, коли страшна хвороба буквально спустошила Одесу. Тіла на возах вивозили за межі міста і разом з домашніми речами, коштовностями поспішно закопували.

Щоб уникнути розповсюдження зарази і захворювань в майбутньому, кладовище вирішили засипати сміттям. Так виник штучний пагорб. Згодом його засипали землею і посадили дерева.

Нарівні з Жеваховою горою, Чумка є улюбленим місцем для любителів гострих відчуттів, екстрасенсів і уфологів.

Миколаїв


Його історія романтична і сумна. Розповідали, що десь в кінці минулого століття прийшла до Миколаєва за зерном турецька фелюга, пришвартовані під завантаження в морському порту. Команда за звичаєм зійшла на берег - розважитися і відпочити. Улюбленим місцем моряків, природно, була припортова корчма.

Капітаном турецької фелюги був літній грек, а його племінник працював в команді матросом. На березі познайомився молодий грек з красивою дівчиною на ім'я Харитина, дочкою господаря корчми. Полюбили молоді один одного і вирішили одружитися. Батько Харитини свою згоду на шлюб дав, але поставив умову - на весіллі неодмінно повинні бути присутніми батьки нареченого. Капітан фелюги запевнив, що наступним рейсом привезе сватів та й сам буде гостем на весіллі.

Судно закінчило завантаження, перед відходом в море команда зійшла на берег, прощальний вечір не обійшовся, звичайно, без випивки. Коли молодий грек, попрощавшись з нареченою, повертався на судно, товариші, колишні вже досить на веселе, завели і його до корчми. А там пішло: то за здоров'я, то за брата, то за свата, - так сильно набралася матроський братва, що вже і причал під ногами ходором заходив, коли поверталися всі натовпом на свою фелюгу. Зійшли з причалу і почали в темряві переходити з судна на судно, добираючись до своєї шхуни. Від поштовхів на якийсь мить розійшлися борту, впав захмелілий юнак в чорну щілину і виринути не встиг - суду знову зімкнулися. Зібралися матроси з усіх судів, шхун, фелюг, бригантин, які стояли в порту. До світанку пірнали вони в темну воду, нишпорили баграми і тільки до ранку витягли рибальської мережею хлопця, зрозуміло, вже не живого. Капітан поклав тіло племінника в мішок з сіллю і повіз його додому, за море.

Нещасна Харитина так сильно горювала, так побивалася за своїм нареченим, що батько, побоюючись за здоровий глузд дочки, вирішив якомога швидше видати її заміж. Дівчина в розпачі волі батька і не опиралася. Не минуло й сорока днів з тієї трагічної ночі, в корчмі грали весілля: виходила Харитина за митника. Коли ж молоді зібралися вже йти з весілля додому, на порозі корчми з'явилося перед ними привид, в якому дізналися потонулого хлопця. Перелякалися не на жарт і гості, і молоді, але нічого поганого, крім переляку, так і не сталося.

Після того продав батько Харитини корчму і перебрався в сусідній Херсон, а молоді оселилися на Старому Водопої, подалі від порту. Нащадки їх і досі живуть в тому районі. У повоєнні роки показували мені дівчинку, нібито внучку тієї Харитини, розповідали також, що супроводжує її всюди приведення П'яного Грека, оберігає від усіляких неприємностей.


Вінниця

Всі вінничани знаючть що готель різко вирізняється серед інших споруд міста своєю величчю та красою та мало хто знає, що крім краси, оригінальності готель розташований у особливому місці, пересіченні енергій стихій. І темними холодними зимніми ночами, коли темна пора доби триває більше ніж світла, постояльцям готелю сняться їх померлі родичі чи близькі люди. У таких снах померлі можуть давати відповіді на питання які цікавлять сплячого або просто поспілкуватись з ним на різні теми.

До прийняття нашими предками християнства і навіть досить довгий час після його прийняття на цьому місці поклонялися язичницькому богу Коротуну (Чорнобогу). І саме зимою коли по древнім віруванням наших предків все спить або вмирає, у свій єдиний вихідний день тижня, тиверці проводили на цьому пагорбі обряд задобрення Коротуна, так як зимою він мав більше влади ніж Велес то людям було потрібно його лояльне ставлення. (Для справки до прийняття християнства тиждень у слов'ян складався з 5 днів, а не 7. А вже після прийняття нової віри з'явилась субота і неділя, точніше неділя була до цього, але вона була п'ятим днем.) В замін жертвам, які приносили тиверці, Коротун дозволяв поклонявшимся у вісні побачитись зі своїми мертвими родичами. Коротун був богом темряви і мертвих, вважалося що саме він забирає душі покійників і надати такий подарунок було у його владі. Йшов час, поступово християнство витіснило язичництво і про древній обряд майже всі забули, на місці капища збудували шикарний готель, все змінилось, але видно Коротун все ще не забуває раз в п'ять днів, у зимню пору, дарувати людям, які сплять у цьому готелі, сни в яких вони можуть побачити і поспілкуватись з своїми мертвими предками.

Кропивницький


Будинок Штромберга зберігся в Олександрії на вулиці Першотравневій 23, що неподалік Палацу урочистих подій, з невеличкою баштою колишнього власника гастрономічного магазину Штромберга, повідомляє “Голос Громади” посилаючись на інформацію Центральної міської бібліотеки.

У нього є декоративна башточка над парадним входом. Перед будинком, немов візерунковий килим, був вистелений мозаїчний тротуар, на який господарі і гості ступали прямо зі сходів карети. Цю розкішну плитку не наважувались заасфальтовувати до середини 60-х років, і олександрійські діти ковзали по ній влітку і взимку.

Парадний вхід давно вже закритий, але гарний настільки, що двері його реставрували в 90-х роках і прикрасили старовинним ліхтарем.

Але милуватися цим будинком скорботи було якось ніяково через його трагічні аури – довгі роки тут був онкодиспансер. І хоча він давно вже знаходиться в новій будівлі, але приватизувати цей старовинний будинок поки ніхто не наважується.

Ходять по місту такі легенди, що стіни просякнуті стражданням, і це відлякує людей.

Полтава


14 липня 1911 року зі римського залізничного вокзалу відправився невеликий поїзд, що складався всього з трьох вагонів. Він віз заможну публіку на огляд унікальної кілометрового тунелю в горах Ломбардії. Спеціально для багатіїв цю поїздку організувала фірма Sanetti. У поїзді перебувало 106 пасажирів.

Коли через кілька годин поїздки попереду показався той самий тунель, сталося непередбачене. Склад почав огортати густий білий туман. Оскільки потяг був прогулянковим, він йшов дуже повільно. Кільком пасажирам вдалося зістрибнути з нього. Пізніше їх знайшла поліція недалеко від тунелю, але вони так і не змогли пояснити, що їх налякало в тумані. Найдивніше, що поїзд з іншого боку тунелю не вийшов. Він ніби розчинився разом з білою серпанком. Правоохоронці не знайшли слідів катастрофи.

Налякані прецедентом, залізничні служби Італії засипали тунель. А під час війни його склепіння обрушила авіабомба, назавжди поховавши цю загадку.

Пізніше поїзд-привид бачили на залізничних коліях в різних країнах. В Україні його вперше помітили в 1955-му році в районі Балаклави. Тоді склад з'явився на залізничного насипу, з якої давно вже були зняті рейки. З неї він переїхав на магістральний шлях, а стрілки перевелися самі собою. Через дві години після дивної події в бухті вибухнув лінкор "Новоросійськ". Згадки про дивний збіг записав письменник-мариніст Микола Черкашин зі слів завідувача станції Петра Григоровича Устименко, що чергував в ніч на 29 жовтня 1955 на залізничному переїзді перед Балаклавою.

Пізніше дивний потяг бачили незадовго до Чорнобильської катастрофи на станціях "Солнцево" і "Новоукраїнка" Київської залізниці. А в 1991-му році він вперше пройшов повз переїзду Завалічі в Полтавській області на переїзді чергової Олени Спиридонівна Чебрець.

Тоді ж в нього застрибнув дослідник цього феномена, голова комісії з вивчення аномальних явищ при Академії наук України Василь лещата. Саме він і висунув версію про те, що поїзд-привид - це склад, який пропав в 1911 році в Італії і "якимось чином пройшов крізь час".

За задокументованим даними, лещата застрибнув на підніжку одного з вагонів біля села Завалічі Полтавської області. З тих пір його більше не бачили. Сталося це 25 вересня 1991 року.

Хмельницький/Хмельниччина

[[ВЕДЕТЬСЯ РОЗСЛІДУВАННЯ]]

Черкаси


Легенда про поліцейську будівлю на вулиці Остафія Дашковича. Старожили називали цю будівлю "Карлуха". Колись там був Соснівський райвідділ міліції. Сьогодні ж на ньому висить скромна табличка, де вказано, що в цій будівлі розміщувалися правоохоронні органи.

Подейкують, що там була будівля царської "охранки", потім НКВД, а під час окупації – гестапо. Легенда говорить, що там знаходилися підвали, в яких були закатовані сотні в'язнів, починаючи з революціонерів і закінчуючи підпільниками-комуністами. Нібито, ночами з цих підвалів періодично лунали крики тих, кого там убили десятки років назад, тому одного разу, десь в 60-х, ці підвали просто замурували. У 70-х роках, під час ремонту, на території виявили два черепа. 


Дніпро


У Дніпрі є парк Богдана Хмельницького. З відповідним пам'ятником. А біля пам'ятника стоїть кафе "Булава". Ночами, коли в парку дуже темно, Богдан сходить з постаменту і гуляє по парку, розмахуючи булавою. Коли запізнілий клієнт виходить з кафе освіжитися, Богдан з розмаху б'є його по голові і заганяє по шию в землю. А вранці на цьому місці знаходять старий брудний сдувшійся футбольний м'яч.

Запоріжжя


Ця надзвичайно містична місцина та за сумісництвом пам’ятка давньої культури світового значення, розкинулася на правому березі річки Молочної, неподалік села Терпіння Мелітопольського району Запорізької області.

Кам’яна Могила має площу близько трьох гектарів, висота останця сягає 12 м. Цей великий і таємничий кам’яний пагорб став культовим місцем для багатьох давніх народів та племен, що мешкали або проходили територією сучасної південної України. Кам’яна Могила виконувала функції храму і для мисливців епохи міді й бронзи, і для кіммерійців, скіфів, сарматів, гунів, готів, печенігів, хазар та половців. Протягом багаторічного дослідження пам’ятки, у її численних гротах та печерах було виявлено кілька тисяч наскельних зображень-петрогліфів – унікальних зразків первісного мистецтва, найдавніші з яких вчені зараховують ще до кам’яного віку. Цікаво, що низка вітчизняних та зарубіжних дослідників інтерпретували ці зображення як протошумерські письмена, що привернуло до пам’ятника неабияку увагу. Суперечки стосовно наявності у Кам’яній Могилі зразків найдавнішої у світі писемності не вщухають і нині.

Цікаво, що нацисти вважали нашу Кам’яну Могилу найдревнішим пам’ятником аріїв. Достеменно відомо, що у 1942-му та 1943-му роках дослідженням пам’ятки займалася група засновника та керівника містичної організації Анненербе, котра, як відомо, спеціалізувалася на вивченні окультного досвіду цивілізацій минулого. Є дані, що нацисти не пішли звідси з порожніми руками, а все ж таки прихопили з собою кількадесят знайдених табличок із найдревнішими на Землі письменами. Окрім всього іншого, Кам’яна Могила відзначається особливою енергетикою – місцевість навколо неї випромінює радіоімпульси частотою 5 Гц! На поверхні землі виходи такої енергії фіксуються аерофотозйомкою у вигляді кілець. Геологи і геофізики називають їх мантійними каналами і вважають, що вони «висвердлюються» своєрідними завихреннями у гравітаційному полі, що йде від Сонця до планет. Наявність тут надпотужного енергетичного поля підтверджують численні електроприлади. Відеоапаратура часто виходить з ладу та навіть інколи сама по собі вмикається та вимикається.. І все це – лише десята частка тих загадок, яких є у таємничій Кам’яній Могилі.

Маріуполь


У Талаківці ходить билина про дівчину, яка наклала на себе руки через нещасливе кохання і стала водяним примарою, тобто русалкою. Справа була в незапам'ятні часи, коли на місці селища був хутір козака Селіверстова. Була у козака дочка-красуня Василиса, яку хотіли взяти заміж багато багаті купці. Але дівчина відмовлялася від будь-якої пропозиції, бо була закохана в бідного, але чесного юнака, батрака Селівана. Батько благав дочка забути хлопця і прийняти руку і серце більш заможної людини, але норовлива дівчина стояла на своєму. Не допомогли і погрози батька. Тоді козак Селіверстов найняв розбійників, які вбили нареченого дочки і закопали тіло. Дізнавшись про жорстоку розправу над улюбленим, горда Василиса не витримавши горя, втопилася в Кальміусі.

З тих пір і почалися розмови про неупокоенний дух дівчини, яка є на березі у вигляді русалки. Багато їдуть на ярмарок до Маріуполя розповідали, що посередині переправи коні зупиняються як укопані і часто у возів відпадали колеса саме на тому мосту, з якого в останній раз стрибнула Василиса. Подейкують, що таким чином русалка гальмує вози, щоб знайти вбивць свого коханого.

Харків

Чимало людей говорять про те, що в цьому місці відбуваються містичні, незрозумілі науці речі. Побудований собор на несприятливому з енергетики місці, оскільки раніше там розташовувалося давнє язичницьке кладовище. Кажуть, що тут також був розміщений циганський табір, не кажучи вже про розломи літосферних плит. Причин для аномальних явищ тут досить.

Існує цікавий і досить моторошний факт, що в головний хрест Благовіщенського собору вже тричі била блискавка, два рази його зривало з місця, а одного разу і зовсім погнуло сильним вітром. Кілька років тому тут загорілося підкупольний простір.


Луцьк

Кожен, хто був на екскурсії у підземеллях під Луцьким Петро-Павлівським католицьким кафедральним собором, чув від Олега Виноградова історію, яка якось трапилася з ним. Хоча підземелля були розграбовані у 1950-х роках, там досі зберігається гробниця Магдалини Тализіної. Правда, без труни. Виноградов розповідає про привид Магдалини, який вряди-годи дає про себе знати.

«Ми колись цю гробницю фотографували і зробили два знімки з верхнього поверху. Всі знімки підземелля були нормальні, а на тих двох знімках щось розпливчате зафотографували. Якби був брак плівки, то на одному зображенні це було б, а на іншому – не було б. А так щось розпливчате було на двох знімках.

Бували й інші історії з так званими привидами.

«У нас є коридор, який веде до криниці. Був якось випадок. Коли 15 лампочок згоріло. І ми з однією помічницею прийшли на годинку раніше за всіх. Зайшли в той коридор. А він був затоплений майже по чобіт. Я ніс драбину й інструмент, а вона – лампочки і свічку. Коридор – щонайменше 30 метрів.

І на протилежному боці я бачу якусь білу пляму. Підійшли ближче, поставили драбину, щоб міняти лампочку. Я дивлюся – та пляма вже біля драбини. Кажу: «Лєнка, привид!» Вона вже побачила і почала панікувати. Запалили свічку, і воно зникло.

Рівне

Житомир

В дівочому ставку дівчата зникали. Наскільки я пам’ятаю то 11 за минулі 4 роки. Кажуть що на Купала можна побачити їх тіла в самому ставку. А от якщо біля ставку цвіте папороть і живе побачить цей квіт то тут же він піде стрибати в той ставок, опісля вода забирає його душу й тіло(прямо як дівчина на вінчанні).

Київ

Розповідають, що ввечері після того як в Червоному корпусі вже закінчилися у студентів лекції, а в коридорах майже скрізь вимкнене світло, якщо йти ними, то можна почути загадкове порипування підлоги то в напрямку людини, яка йде, то від неї. Це порипування схоже на кроки людини, яка то рухається звичайними кроками, то пришвидшує свій рух. Іноді здається, що привидів багато. За однією з версій, ці звуки викликають духи людей, чиї тіла препарували студенти у Університетській трупарні, що знаходилася до 70-х рр. XIX ст. у Північному крилі Червоного корпусу. За більш науковою версією - це просто властивості старого університетського паркету або навіть - просто пацюки, які бігають під ним

"Червоний корпус - замок перевертнів". У 1841 р. заснували медичний факультет Київського університету. Студенти, особливо студенти-медики, в той час мали погану славу серед місцевих мешканців. Кияни були переконані в тому, що студенти крадуть мерців з кладовищ та глумляться над трупами в анатомічних театрах, що знаходилися у північній частині Червоного корпусу. І тому корінні кияни неодноразово підстерігали поодиноких студентів Університету на пустирі перед Будівлею Університету на території сучасного парку імені Шевченка. У пригоді студентам ставала фехтувальна майстерність, яку нащадки шляхетних родів опановували в університеті.


Загальне

На одному підприємстві був автопарк. І одного разу там сталася надзвичайна подія - новенький «ЗІЛ» перекинувся на трасі. Машина майже не отримала серйозних ушкоджень, а водила загинув. Ну що ж, буває … Машину відремонтували і передали іншому водієві. І треба ж, через пару місяців і цей гине! І так загинуло 5 осіб. При цьому машина майже не отримувала ушкоджень, а водії гинули. Останній, 5-й загинув зовсім вже страшно - з причепа попереду їде вантажівки вилетіла металева труба, розбила вітрове скло і встромила водію в груди. Коротше, зібрали на підприємстві тихенько комісію, списали цю машину, хоч вона і була у відмінному стані, а потім спалили, навіть деталей ніяких не знімали.

Якщо не зазначено інше, вміст цієї сторінки доступний на умовах ліцензії Creative Commons Attribution-ShareAlike 3.0 License