Виходячи з книги

Ця стаття є перекладом


рейтинг: 0+x

- Ти напевне жартуєш, - сказала Елісон. Вона зверталася до пухкої ляльки, без статі, яка сиділа в центрі кола, зробленого з солі та залізного порошку. На ляльковому обличчі застигла незмінна посмішка.

- Ти жартуєш, - повторила Елісон, - Скажи, що ти жартуєш. Вона почала говорити гучніше, щоб її голос було краще чути за торохтінням дощу по металевому даху.

- Я не жартую, дівчино з чорним волоссям, - відповіла лялька. Голос його був жирним і густим, як старе моторне масло. Коли вона відповідала, її вуста не ворушились, а з очей почала текти в'язка чорна рідина. - Особливо коли мене прив'язали до такої форми.

Лялька підняла пухку пластмасову руку і спробувала обвести нею внутрішню частину кола. Натомість, все її тіло трохи повернулося. Дві краплі чорної рідини зіткнулися з невидимим бар'єром, трохи вище кола, і злобно зашипіли. Елісон почала.

Дівчина відчула різке роздратування. Вона мовчала, збираючись з думками. Коли вона почала говорити, вона робила це повільно, ретельно вибираючи слова.

- Ділігем, Дух П'яти Відходів, я зв'язала тебе, і тепер наказую тобі говорити правду: Де найближчий Шлях до Єдиної Істинної Бібліотеки, до якого я можу отримати доступ?

- Як я вже сказав: за смітником на задньому подвір'ї "Denny's", Полленсбі, штат Огайо. - Рідина почала збиратись у густі краплі на підборідді ляльки. Елісон записала адресу, не відводячи з неї очей очей.

- Чи охороняє хтось цей Шлях? Чи може хтось завадити мені скористатися ним? Що я повинна зробити, щоб відкрити його"

- Ні, і ні. Востаннє Шлях використовували у 1987 році. Жодного з цих людей в живих немає і в цьому світі ніхто не знає про його існування. Щоб відкрити його, потрібно просто випустити з клітки сороку на місці, де зустрічаються світи. - Краплі збільшувалися і готові були впасти в будь-який момент.

- Дуже добре, дух. Ділігем, Дух П'яти Відходів, я звільняю тебе від твоїх пут. - Елісон витерла пальцем частину лінії з солі та заліза, розірвавши коло. Лялька обм'якла, не промовивши ні слова. Речовина, що витікала з її очей, негайно затверділа і почала тріскатися.

Елісон зітхнула та почала складати свої речі в рюкзак. Мішечок кошерної солі та залізом. Пальто, яке ввечері вона використовувала як подушку. Невелика газова плита та невеличка каструлька. Напівавтоматичний пістолет. Папка з вирізками новин про урагани в Юті і сліди снігової людини.

Зношений конверт з картону, набитий папером, був останнім, що Елісон взяла до рук. Вона тримала його на рівні очей, вивчаючи його контури та складки, як робила вже безліч разів. Вона зробила паузу, потім відкрила конверт і дістала зів'яле фото. На ньому була відображена чорноволоса дівчинка, що сидить у затінку верби.

Дівчинка була в квітучій сукні, а її обличчя було зажмурене посмішкою. Вона сиділа на колах жінки з втомленою, але задоволеною посмішкою. Тінь печалі витала в очах у жінки.

Поруч із жінкою сидів лисіючий чоловік у синьо-помаранчевій гавайській сорочці. Його права рука опиралася на коліно жінки і він, здається, був сфотографований посеред сміху.

Елісон перевернула фотографію. Незважаючи на те, що вона давно запам'ятала кожну літеру написану на звороті, але її все одно втішало бачити акуратний почерк батька. "СІМЕЙНИЙ ВІДПОЧИНОК ГІРСІВ, 1991", - написано на звороті. "ГІРСІВ" було закреслено. Внизу, злегка неохайним почерком, було дописано "Чао". Це прізвище теж було закреслене, тим самим почерком, та виправлене на "ГІРСІВ".

Елісон знову перевернула фотографію. Вона приклала її до губ і поцілувала зображення чоловіка. Поклавши фотографію в конверт, дівчина попрямувала до машини.


Елісон було вісім років, коли її батько зник. Одного ранку він пішов до лабораторії і не повернувся. Вона все ще пам'ятала перші дні, коли стало ясно, що батько не просто затримується або його не направили в несподіване відрядження.

Вдень мати Елісон або ходила по будинку, або метушилася над зовнішнім виглядом самої Елісон. Вночі, коли мати думала, що її дочка спить, вона намагалась додзвонитися до батька.

Сама Елісон в цей час просто сиділа на ліжку і дивилася у вікно, слухаючи, як голос матері стає все більш і більш божевільним. Вранці дівчинка в першу чергу обіймала матір.

З часом, її мама почала все більше комусь телефонувати і кричати по телефону англійською чи китайською мовами. Іноді вона б починала плакати без причини. Як би сильно Елісон не намагалася обійняти її, це ніколи не допомагало втішити матір в цей час.

Через чотири тижні детективи нарешті прийшли, щоб опитати Елісон та її матір. Один із них, чоловік із темно-коричневою шкірою та смішним акцентом, задав їй кілька запитань. Більшість із них стосувалися її тата, але одне з них було про те, чи не помічали вони чогось дивного в будинку перед тим, як тато зник. Елісон поцікавилася, чому він задав таке запитання.

Після цього детектив похвалив її рожеві черевички і сказав їй, що вона дуже смілива дівчинка. Коли детектив попрямував щоб приєднатися до свого партнера, Елісон тихенько пішла за ним.

За потайним куточком вона почула, як детективи задавали матері питання. Один запитав щось про інших жінок. Пролунав гучний тріск, який змусив дівчинку підстрибнути. Її мати почала кричати слова, які Елісон не зрозуміла, і наказала чоловікам забиратися геть.

Два детективи щось сказали і пішли. По звуку кроків Елісон зрозуміла, що чоловіки йшли у її напрямку. Вона заховалась у сусідню шафу і чекала, поки чоловіки пройдуть мимо. Коли вона виповзла з дверей, то почула як в іншій кімнаті плаче її мати. Елісон на мить замовкла, задумавшись. Вона пробралася до бічного виходу з будинку і вийшла назовні.

Навколо дому було кільце з кустарників. Елісон сховалася за ними і почала повзти в сторону парадних дверей, де стояли детективи. Коли дівчинка підібралась ближче, вона почула, як вони говорять про дивні речі. Елісон, намагаючись не видавати жодного звуку, акуратно притиснула голову до землі, щоб спостерігати за детективами з-під кущів.

Чорний детектив, у якого більше не бувало дивного акценту, сказав щось про "Містиків Анни". Інший детектив, товстун з рум'яною шкірою похитав головою, сказавши щось про те, щоб вибрати іншу жінку. Чорний детектив знизав плечима, і вони вдвох сіли в машину і поїхали.

Елісон знала, що чула щось, чого вона не повинна була чути, але не була впевнена, що конкретно. Щоб залишитись непомітною, дівчинка просиділа в кущах ще десять хвилин після того, як детективи поїхали. Коли вона повернулася в дім, мати все ще плакала.


Елісон дивилася на карту, незграбно розгорнувши її над панеллю приладів, намагаючись знайти відмиітку містечка під назвою Полленсбі. Рік тому (Боже, минув лише рік?), вона забила б інформацію в GPS. Але це було до того, як вона почала розслідувати зникнення батька.

До того як вона почала чути тихе клацання, коли відповідала на телефон, будь-який телефон. До того, як вона повернувшись з занять, виявила, що все в її домі було переворушено і майже на своїх місцях.

Чотири місяці тому вона, взявши з собою тільки важливі речі, вирушила в дорогу, слідуючи запискам та підказкам, розкиданим по всій країні.

Спочатку пошуки складалися з простого переглядання поліцейських записів і маргінальних наукових журналів, в яких батько публікувався. Потім один із її інформаторів направив її до Мінт-Кріка, штат Алабама, де вона познайомилася з пані Сильвією Лоумакс. Стара жінка пригостила її смачним шматочком шахового пирога і виконала майстерний магічний трюк на очах Елісон.

Пані Лоумакс перетворилася на гігантську птаху і дивилася на Елісон склоподібними чорними очима, не перестаючи протяжно розмовляти. Звідси акценти її пошуку значно змінилися, коли вона дізналася про Бібліотеку, Шляхи та Тюремників, які тримали розум її батька у в'язниці. А також про тих, хто називав себе Долонею Змія. Групу людей які прагнули звільнити тих, кого ув'язнили Тюремники.

Елісон швидко вчилася під опікою міс Лоумакс, а виклик меншого п'ятого духу в ляльку був її першим головним випробуванням.

Через цілу вічність вона знайшла Полленсбі, на схід від не менш крихітного Понсе де Леона. Вона їхала два дні, зупиняючись лише по необхідності. На полі в Айові їй вдалося заманити сороку в клітку після кількох годин невдалих спроб. На кордоні Полленсбі вона відчула напругу. Це було воно. Вона збиралася потрапити до Бібліотеки.


Сонце вже почало заходити, коли Елісон нарешті прибула в Полленсбі. Вона повільно їхала містом, намагаючись відчути місце. Більшу частину міста займали паркувальні стоянки з травою, що росте з тріщин в асфальті. Місця, де колись стояли дорожні знаки, позацвітали. Кожна машина була зроблена не пізніше 1990 і мала мінімум три іржавих плями або вм'ятини.

Вона відчула все місто і не знайшла ні бездушного цокання серця Тюремників, ні бездумної люті Книгопала. П'ятий Дух сказав правду.

Коли вона припаркувалася в двох кварталах від "Denny's", вже були сутінки. Вона взяла свій рюкзак разом із кліткою. Сорока всередині обурено каркнула. Сміттєзвалище за рестораном люто смерділо. Елісон поставила клітку на землю і пригнулася, прикривши рот і ніс.

Вільною рукою вона відкрила клітку. Птаха стояла, вигнувши шию, відмовляючись відлітати. Елісон штовхнула клітку, змусивши здивовану сороку незграбно вилетіти. З того моменту, як птах покинув свою темницю, поруч із смітником почала відкриватися діра. В ній не було кольорів, лише чорна порожнеча.

Душа Елісон пішла в п'яти. Це було воно. Вийшло. Здійснилося. Вона перед входом в Бібліотеку. Трохи тремтячи вона встала на Шлях. Дівчина зробила останній глибокий вдих і ступила в діру.

Після спалаху світла світ, який вона знала, розчинився перед очима. Все навколо стало яскраво-білим і ставало все яскравіше, поки не подразнило зір.

На мить їй здалося, що існує тільки вона і світло та нічого більше.

Світло відступило, а Елісон відкрила очі.

Якщо не зазначено інше, зміст цієї сторінки доступний на умовах ліцензії Creative Commons Attribution-ShareAlike 3.0 License