Протокол інтерв'ю 769-43
рейтинг: 0+x

Через вас, через те, що ви зробили, я тепер знаю.

Мені говорять, що я вбивця. Але я вже не пам'ятаю імена своїх жертв. Мені кажуть, що до того, як я був ув'язнений, я був гордим батьком двох дітей. Мені показали їх фотографії; мені не знайомі їх обличчя. Це через те, що мене провели в цю камеру і наказали пити з чашки. Я такий, бо тоді я дізнався.

Ви ставите мені питання щодо зброї, транспорту, металургії. Я не можу тобі сказати цих речей. Я можу розповісти вам лише про культуру, яка їх створила, але ця інформація не має користі для вас. Я би міг цілими днями розповідати вам про їх екзархів, їхню історію, про довгі війни, які вони вели, про жертви, які вони принесли за ради більшого блага, і це благо було навіть більшим, ніж могли уявити їх піддані. Але мої слова потраплять в глухі вуха.

Ви знищите себе. Я це знаю. Я бачу страх у ваших очах, страх перед речами, які ви не можете зрозуміти. Екзархам цей страх був відомий, і це змусило їх спалити свої міста, перебити людей і засіяти попелище сіллю. Вони були кращими людьми, ніж ви, а їхні вороги були не менш жахливі.

Я уявляю собі, як одного дня, хтось на кшталт мене буде переказувати вже -вашу- історію. Даремно намагаючись своїм -загарбникам-, що вони теж зазнають краху. Цікаво, скільки часу пройде до цього моменту, коли настануть дні, коли ви теж будете відчайдушно намагатись врятувати свою цивілізацію, власні невдачі та тріумфи.

Мене дивує, наскільки ви дурні, що шукаєте зброю. Те суспільство, яке створило цю історію, те суспільство, яке я зараз знаю, цінувало понад усе свою культуру. Хоча у них і була зброя, вона не допомогла їм проте того, що мало статись, і ваша теж не допоможе. Ви, звичайно, відмовитесь визнавати це. Вам навіть не під силу обміркувати мої слова. Ваша зарозумілість вам цього не дозволить.

Певним чином, ви заслуговуєте того, що станеться. Скільки ви вже викинули як сміття, перш ніж добрались до мене? Скількома ви пожертвували, безуспішно шукаючи зброю, якої вже не існує? І коли все, що ви отримували — пісні, які не співали тисячоліттями, танці, якими шанували богів за успішні роди, ви хоч на секунду замислювались про цінність цих знань? Або вони для вас як ті спогади, які ви приносили в жертву, лише чергові марні знання.

Я знаю, ви мене вб'єте. Не сьогодні, не навіть завтра, але дуже скоро. Жах, який я побачив, настільки великий, що ще одна загибла людина перед ним — ніщо. Ні, істина полягає у тому, що втрата вами вашої людяності це те, що ви не можете зрозуміти. Я маю рацію? Так? Тоді, здається, у нас з вами все ж є щось спільне, за винятком… Але людяність не була віднята у вас. Ви продали її за мрію про давні схеми. Не тебе привели в кімнату під дулом пістолета. І не ти отримав знання.

Зараз я замовчу. І спогади про те, що колись було, будуть втішати мене, доки ви не вб'єте мене. І тоді вони, як і я, підемо геть. Ще одно тіло в купі.

Якщо не зазначено інше, вміст цієї сторінки доступний на умовах ліцензії Creative Commons Attribution-ShareAlike 3.0 License