Ця стаття є перекладом
Молодший дослідник Кім працює на Фонд уже цілих чотири години та почуває себе стертим у порошок, наче на тій вступній лекції йому на голову впало ковадло. Зараз перерва на обід і він забився в такий безлюдний куток столової, де йому ніхто не буде заважати їсти неаномальну їжу, пити апокаліптично міцну каву та перетравлювати важкі ранкові уроки.
На виданому йому Фондом телефоні він занепокоєно гортає файли SCP, до яких має доступ. Більшість із них мають бути жартами. Бо вони так і читаються. Як дуже погані, чорні, моторошні жарти.
Кім — один з одинадцяти молодших дослідників нового набору. Інші десять, окремою групою, сидять за окремим столиком і щось жваво обговорюють між собою. Тут і там сидять інструктори, жуючи бутерброди. Окрім них, просторий кафетерій — достатньо великий, щоб вміщати в себе двісті, або навіть більше, людей — пустий. Кіму це здається дивним. Зона 41 велика: три насуплені будівлі з великими підвальними приміщеннями, мимохіть розташовані в лісах центрального Колорадо. Де всі люди?
У кафетерій заходить чоловік у сірому костюмі, встановлює з Кімом зоровий контакт, та цілеспрямовано крокує до нього. Одяг у нього настільки з-під голки, що можна вколотися. На ньому шпилька для краватки та платинові наручні годинники розміром із цеглину. Виглядає дуже недоречно. Зона 41 — робоча. Тут проходять тренінги, навчання, ведуться дослідження, розроблення, аналіз, навіть утримуються декілька Безпечних SCP. Керівництво взагалі не повинно тут бути. Хто він? Важлива шишка, що заблукала, у пошуках вертолітного майданчика? Чи може дослідник, чи інструктор, одягнений не для своєї професії, а, скоріше, для професії, яку хотів би мати.
— Той ще у вас перший день, — каже чоловік, витягуючи в привітанні руку. — Аластер Ґрей. Через "Ґ".
— Кім, — каже Кім. — Пол Кім.
— Радий із вами познайомитись. Що у вас за акцент, якщо дозволите спитати?
— Нью Йоркський, — Кім моргнув. — Я з Нью Йорку. Ви директор зони?
— Ви якийсь напружений.
— Ну, звісно? — питає Кім. — Ви мусите знати, як проходить той вступ. Наче на твоє его скинули ядерну бомбу. Усе що я знав просто перегорнули з голови до ніг. З'ясувалося, що все моє життя мене "захищали" від "небезпечних" знань, так, наче увесь зовнішній світ це… яма з кульками, для дітей до семи років. Вилізати з неї було… принизливо. Це насамперед. Та… — Кім знов моргає, — ей, а що ви тут, власно кажучи, робите? Ви так і не відповіли на моє питання.
— А ви не відповіли на моє.
— Ну, як же, я відповів, — каже Кім, — я з…
На цьому він зупиняється, хід його думок сходить із рейок та стрімко летить у прірву. Відповідь на питання Ґрея висить у нього на кінчику язика, але слова ніяк не виходять із нього.
— Дивно, — каже він, трясучи головою.
Зараз він уже помітив, що Ґрею бракує бейджика. Це могла бути відверта помилка, хоча й дуже серйозна. Але хіба важливі шишки досягають рівня директорів, якщо вони не бездоганні в усьому, що вони роблять?
— Хто ви такий? — знов питає Кім.
— Історія вашого життя була захоплюючою.
— Що?
— Ви знали чотири мови, — розповідає йому Ґрей, — зараз одну, скоро не будете знати жодної. Ваш інтелект занадто великий для однієї спеціальності, освіта у вас — суміш біохімії та порівняльного літературознавства. Ви почувалися так, наче ви загинете, якщо не пустите до себе в голову ще більшу кількість різноманітних думок. Ви подорожували світом, голодні до знань, кожна подорож до нової країни відчувалася наче посадка на поверхню іншої планети. Ви граєте в антропологію, але світ навколо вас занадто великий для одного людства, не кажучи вже про одну людину. Людства забагато. Нам треба його скоротити.
Кім киває.
— Вибачте, будь ласка, я на секунду, — він встає та спішно йде до сусіднього столика, де сидить інструкторка, яку він зустрів сьогодні зранку. Коли Кім наближається до неї, він відчуває, як повітря навколо наповнюється статичним струмом. Він намагається тормошити її за плече, але воно майже не рухається, наче він робить усе це через товстий шар дьогтю.
— Гей! В нас тут проблема. Порушник. Думаю, це може бути SCP. Док, подивіться на мене! Агов!
Вона не реагує. Він намагається достукатися до зграйки своїх товаришів-новачків, але вони і далі балакають та вигадують гіпотези, не маючи жодної гадки про його крики та плескання над їхніми вухами.
— Гей! Люди! Послухайте мене! Ні, ні, ні, ні, ні.
Він озирнувся. Ґрей встав та почав рухатися в його напрямку, з тією ж впевненою посмішкою. Тепер із ним точно щось не так, тому що його видно крізь столи, наче голографічну проєкцію доповненої реальності, втиснуту в око Кіма.
З пронизливим уколом жаху, Кім усвідомлює, що бачить Ґрея навіть коли моргає. Ґрей залишається перед очима, попри те, що вони заплющені, як привид у темряві, яка протягом усього життя Кіма належала лише йому. Єдиний спосіб не бачити Ґрея — повернутися в протилежному напрямку, але навіть тоді він відчуває радіоактивне поколювання з тильної сторони очних яблук.
Кім намагається подзвонити одному з новачків. Телефон у кармані новачка дзвенить, але окрім цього нічого не коїться. Ніхто не реагує.
— Це просто нісенітниця, — каже Кім.
— Ви пам'ятаєте свого батька? — питає Ґрей.
— Я не знав батька, — відповідає Кім, трохи відходячи від Ґрея, — мене виховувала мати.
Білосніжна посмішка Ґрея наче викарбувана на його обличчі.
— Цим людям сподобалася ваша точка зору. Вони хотіли поставити вас працювати з аномальними антимемами. Але вони не пам'ятають що ви існуєте. Вас просто не існує.
— На ділянці немає небезпечних SCP, — каже Кім, в основному сам до себе, — це Безпечна зона. Тобто ти або не несеш загрози, або ніхто не знає що ти є, значить, ти або зовсім новий, або… ти… Що таке антимем?
— Той ще у вас перший день, — каже Ґрей.
— Ти маєш свідомість? — питає Кім.
— Ви якийсь напружений, — каже Ґрей.
Кім зривається з місця. Він покидає кафетерій, повертає за кут та біжить десять чи одинадцять кроків коридором до місця знаходження ліфту. Він б'є по кнопці "до низу" й чекає. Двері ліфту поліровані, дзеркальні. Кім краєм ока ловить на їхній поверхні обличчя, та майже падає від шоку, бо він ніколи це обличчя не бачив, але воно, безсумнівно, належить йому.
— Господи! О ні, ні, ні, ні, — бурмоче він, — якого біса, якого біса…
Ґрей виходить з-за кута, спокійно крокуючи, у той самий момент, як відчиняються двері ліфту. Кім пірнає в нього та вдаряє по кнопці найнижчого поверху, підвальний рівень 8. Він робить це інстинктивно, хоча, у ретроспективі, він може раціонально пояснити це рішення. (Він не може сісти в машину та поїхати звідси. Краще щоб Ґрей залишався в межах Зони, аніж випускати його в раціональну "реальність". Щоб досягти цього, Кіму варто відступити до найнижчого, найтемнішого кутка Зони, до якого він має доступ. Потім почекати на Ґрея і зачинити за ним двері. І чекати на смерть…) Ліфт починає спускатися, і привид Ґрея, видимий крізь підлогу та двері, піднімається до гори, зменшуючись із відстанню та перспективою, але все ще посміхаючись Кіму.
Кім ходить у ліфті з місця на місце. Я не пам'ятаю, як виглядає моє обличчя. Воно сказало, що з'їло всі інші мови, якими я розмовляв, але я не пам'ятаю, щоб вчив якісь іще, окрім англійської. Отже, воно їсть мої спогади. Воно поглинає інформацію. І я не можу ні з ким на пряму контактувати, що означає, що я сам по собі.
Мене до цього не готували.
Він б'ється один раз головою об стінку ліфта та дивиться на свої туфлі. Але я цього не знаю. Може, мене й готували до подібного, але я більше цього не пам'ятаю? Що, якщо я працював тут роками та тільки думаю що це мій перший день? Що, якщо я зустрічав цю істоту раніше? Що, якщо всі працівники зони зустрічали її багато разів… і… ніхто не пам'ятає? Це і є антимем?
Кім згадує майже пустий кафетерій. Кілометри порожніх коридорів, не зайнятих офісів та лабораторій. Може, воно їсть не тільки мою пам'ять. Може, воно їсть людей цілком, повністю стирає їх з історії. Може, воно роками мешкало у Зоні й тому вона така порожня, бо воно майже закінчило всіх нас винищувати?
Мені потрібна допомога. Мені потрібно когось попередити. Як? Я не можу розмовляти з людьми. Я не можу їм подзвонити. Мене потрібно… Мені потрібно створити запис об'єкту SCP.
Хтось точно вже додумався це зробити.
Він дістає свій телефон. Відкриває списки. Приблизно десять тисяч записів про об'єкти SCP. Сотня з них має теґ "антимеметика".
Кім зосереджується. Ґрей, через Ґ. Ґ-Р-Е-Й. 4-7-3-9.
SCP-4739
Клас об'єкта: Кетер
Особливі умови здержування: Я нехтую форматом, бо час має значення. Якщо ви читаєте це, ви вже цілком ізольовані від Фонду. Усі спроби подати сигнал допомоги марні. Ви зараз у стравоході 4739-го, після ковтання, до перетравлення. Вам треба дістатися лабораторії S041-B08-053 якомога швидше та продовжити дослідження, доки ви не знайдете спосіб зупинити або вбити Ґрея, поки він не вбив вас. Не читайте далі, доки не дістанетесь ліфту.
Опис:
У цей момент двері ліфту відчиняються на підвальному рівні 8. Аластер Ґрей чекає на Кіма зі своєю роззброюючою посмішкою. Він робить крок уперед.
У відчаї, Кім замахується та кидає телефон істоті в лоба. Це цільний кусок металу та це пряме попадання. Ґрей похитнувся назад та вдарився головою об стіну. Поки Ґрей отямлюється, Кім, уже поза полем його зору, мчиться вздовж лівого коридору, залишаючи по собі лише стихаюче ехо кроків по бетону.
Два повороти на сорок градусів, перед очима кімната 53, двері на самому далекому кінці коридору. Виглядає як перегородка на субмарині. Кім помічає кодовий замок на виході. Чотири цифри. Він пробує 4739, спрацьовує з першого разу. Механізм перегородки відчиняється кілька нестерпних секунд.
— Давай, давай, давай!
— Ви пам'ятаєте свою мати? — він чує голос Ґрея в іншому кінці коридору.
— Я ніколи не знав батьків, я був сиротою, — шипить собі під ніс Кім. На секунду він гадає, що Ґрей мав цим на увазі, але в нього немає часу над цим замислюватися.
Перегородка відкривається та Кім ковзає за неї, замкнувши її за собою, та знов зачиняючи механізм, наче це якось дасть йому хоча б зайву секунду. Лабораторія всередині чималих розмірів, звісно, без вікон, наповнена до стелі безладною сумішшю обладнання, яке Кім ледве впізнає. Під ногами шматки товстого побитого скла. У кутку заблокований комп'ютерний термінал. Кім його розблоковує і там на нього чекає той самий запис:
Опис: SCP-4739 це потужний антимеметичний летальний агент повільної дії, що має вигляд бізнесмена, європеоїдної раси, чоловічої статі й називає себе "Аластер Ґрей". SCP-4739 приваблюють щільні кластери інформації на органічних носіях, по суті, надзвичайно обізнані, складні, цікаві люди. SCP-4739 ізолює свою жертву від оточуючого світу через створення навколо неї антимеметичного поля, що робить жертву та все, що робиться жертвою, неможливим для запам'ятовування та сприйняття. Далі SCP-4739 поглинає знання та пам'ять жертви, допоки вона не переходить до вегетативного стану та вмирає. Цей процес займає від 15 хвилин до 2 годин та приблизно описується жертвою як "Альцгеймер поставлений на прискорення".
Вважається, що SCP-4739 не має самосвідомості, хоча й імітує поведінку свідомої істоти до того ступеню, що буде здаватися свідомим в очах неуважного спостерігача. Жертви SCP-4739 можуть вільно переміщатися та діяти, адже з моменту захоплення втекти чи подати сигнал допомоги неможливо. Повідомлення, такі як писемні пам'ятки, графіті та електронні листи відправляються та залишаються в реальності, але ефект від SCP-4739 розповсюджується на кожне повідомлення, роблячи їх неможливими для сприйняття стороннім спостерігачем, допоки SCP-4739 не схопить і його теж.
Запис об'єкту SCP, який ви зараз читаєте, створений та оновлюється жертвами SCP-4739, тому що його можуть побачити лише жертви SCP-4739. Якщо ви читаєте запис цього об'єкта SCP, то SCP-4739 вас захопив. Зараз ви цілком ізольовані від Фонду та самі по собі складаєте із себе Фонд в обличчі однієї людини. У вас є від 15 хвилин до 2 годин, щоб дістатися до Зони 41, підвального рівня 8, лабораторії 053, ознайомитися з наявним дослідженням та продовжити його, допоки ви не знайдете спосіб стримати або списати SCP-4739, або, що більш імовірно, загинете. Якщо ваша спеціалізація ніяк не дотична до антимеметики, ми щиро просимо вибачення, та радимо вам почати вчитися. Швидко.
SCP-4739 поглинув ||||| ||||| ||||| ||||| ||||| ||||| ||||| ||||| ||||| ||||| ||||| ||||| ||||| ||||| ||||| |||| дослідників Фонду з початку нашого відліку 3 серпня 2013 року. (Якщо ви вперше читаєте цей запис, будь ласка, додайте позначку.) Ми припускаємо, що приблизно 50% жертв не заходять так далеко, щоб мати змогу прочитати цей запис, тому справжня кількість жертв більш ніж вдвічі перевершує це число.
— Але як мені вбити це? — прокричав Кім. Він гортає хаотично та навмання складений звіт про дослідження, тому що ніхто не знайшов зайвих секунд, аби привести його до ладу. Тут записані десятки окремих ліній досліджень, внесених клаптиками, послідовністю різних жертв, усі закінчуються варіацією останньої фрази: "Я збираюсь спробувати Х. Якщо ви це читаєте, Х не спрацювало та я мертвий, що значить, що підхід Х це тупик, та вам потрібно вигадати щось інше."
Він читає. Ніхто ще не досяг успіху у фізичній сутичці з Ґреєм. Нікому не вдалося затримати його, втекти від нього, сповільнити його, домовитися з ним або перепрямувати його на якусь іншу ціль. Люди намагалися отруїти їхні спогади неперетравними ідеями, по краплях годувати Ґрею свої спогади, щоб сповільнити його, заміняти свої спогади швидше, ніж Ґрей може їх їсти, насильно годувати Ґрея занадто великою кількістю спогадів, щоб його розірвало від переповнення. Вони намагалися скоїти суїцид через передозування Амнезіаком класу А. Нічого не спрацювало. Понад сотню людей, більшість із яких мали докторський ступінь, впали в пащу цієї істоти, вступили з нею в короткий двобій та, з більшою чи меншою гідністю, загинули.
Невипробовані способи закінчились.
— Я в пизді! — заключив Кім. Він підняв погляд. Ґрей ще не в кімнаті, але Кім бачить, як він крокує через останній проміжок коридору. Він повністю нематеріальна істота, фізичні перешкоди для нього не мають жодного значення. Йому не можна завдати шкоди.
Кім стискає карман, у якому був його телефон.
Почекайте.
Він знов гортає файл. Він знаходить трьох або чотирьох відчайдушних нещасних, що вмерли у фізичній конфронтації з Ґреєм. Бойовий ніж та Глок. Бейсбольна бита (Кім піднімає погляд та обводить ним кімнату, звісно, бита все ще тут, закотилася під стіл.) Один чоловік, ботанік похилого віку, у ситуації, далеко за межами своєї компетенції, написав, що він просто спробує вдарити його найважчим предметом, який вдасться знайти. Це пояснює розбитий ЕПТ-телевізор та шар з уламків товстого скла біля перегородки. Навіть лишився запис з камери спостереження, який зафіксував спробу ботаніка. Він не добився буквально нічого. Ґрей — це голографічний привид, та телевізор просто проходить крізь нього, розбиваючись об підлогу прямо в Ґрея під ногами. Залишок відео ботанік проводить згорнувшись у кутку, поступово втрачаючи розум, поки Ґрей спокійно спостерігає.
Різниця в тому, усвідомлює Кім, із витріщеними від жаху очима, що телефон — це набита інформацією цеглина. А до мене ніхто ще не намагався використовувати інформацію як снаряд.
Кім шукає експерименти — декілька із них, розкиданих у файлі, — де жертва намагалася переключити увагу Ґрея на інший носій інформації. Загальна ідея полягала в тому, щоби перенавантажити Ґрея, вказавши йому на те, що містить занадто багато інформації: на інтернет, на терабітний потік даних з діючого експерименту по прискоренню часток, на купу жорстких дисків, що містять перший квадрильйон бінарних символів числа Пі. Але ніхто так і не знайшов спосіб відволікти Ґрея: виставлені на самому видному місці екрани, наповнені інформацією, він ігнорував; дані, випромінюванні електромагнітно (радіо, лазер), не мали жодного ефекту. І ніхто не зміг знайти спосіб передавати інформацію через розум жертви, як додаткові спогади. Напрям був списаний як неможливий, лінія досліджень закрита.
Жорсткі диски, з'ясовує Кім, лежать прямо на столі, поруч із комп'ютером. Це стійка в половину монтажної одиниці, кубічний блок металу, розмірами та вагою приблизно з м'яч для боулінгу. Чи не найбільш неефективний з усіх мислимих видів холодної зброї.
Кім хапає три найдовші кабелі езернету, які він зміг знайти, та починає плести з них ланцюг.
Потім він згадує, хто він, де він та які в нього обов'язки. Він підходить до комп'ютера, відкриває запис SCP, додає себе до переліку жертв та записує, що саме він збирається робити. Тому що він може бути не останнім, а світу потрібно знати, що це не спрацювало.
*
Ґрей проходить через перегородку в кімнату, аби побачити, що більшість обладнання повалено на підлогу, щоб дати місце чорно-срібному масиву жорстких дисків, які Пол Кім крутить над своєю головою на двометровому ланцюгу, зробленому зі сплетених між собою мережевих кабелів. Під час обертання конструкції чутно низьке бринчання. Ґрей, недостатньо свідомий для того, щоб зупинитись, ловить її прямісінько боковою частиною голови, кутом жорсткого диску вперед, як моргенштерн.
Ґрей поглинає декілька трильйонів символів під час зіткнення, але цього недостатньо. Зі спалахом зеленого світла та звуком, як під час замикання рейок у метро, Ґрей непорушно осідає в кутку, з великою вм'ятиною в голові та жорстким диском поруч, уламки якого розлетілися навколо.
Кім вирішує, що історія сама придумає всі пасуючі до ситуації жарти.
*
— Воно вигризало собі шлях до верхівки відділу антимеметики, — каже йому Вілер після всього. — Момент, коли воно вкусить когось небезпечного був лише питанням часу. Вітаю, ви показали базовий рівень компетентності у вирішальний момент. Десятки до вас не змогли.
Кіму досі моторошно. Але шок проходить швидше, ніж він очікував.
Маріон Вілер, як з'ясувалося, є головою Управління Антимеметики. Та новий бос Кіма.
— Я хочу сказати, що це сліпа вдача, — каже Кім. — Хочу сказати, що просто кинув у нього телефоном, що це був інстинкт, м'язова пам'ять. Це був мій перший день, мені фантастично пощастило. …Я хочу все це сказати, але я сиджу тут, перебираю в голові всі ці твердження, та жодне з них не є правдивим, так?
Вілер нічого не каже, вичікувально дивлячись.
— Ви не мій новий бос, — каже Кім, — ви просто мій бос. Це взагалі не мій перший день. Я працюю тут… що ж, десь понад десять років, так? Думаю, я професіональний дослідник антимеметики, як мінімум із середини 2000-х. Ґрей просто першим ділом з'їв усі мої спогади про це, окрім спогадів про перший робочий день. І навіть тоді…
— В тому, що сталося сьогодні, вдачі я майже не бачу, — каже Вілер. — Інстинкти та м'язова пам'ять це також частина тренування. Як я і сказала, базовий рівень компетентності. Здібність скласти назад до купи своє життя, знання та спогади швидше, аніж майже будь-хто інший. Це те, що ми намагаємося викарбувати у вашому мозку. Й, на щастя, іноді це спрацьовує.
— Це навіть не перший раз, коли ми маємо цю розмову, — продовжує Кім. — Були інші випадки, з іншими SCP, що мають амнестичні властивості. Ви й раніше сиділи на цьому місці й дивилися, як я збираю себе до купи знов.
— І це досі мені не набридло, — признала Вілер, з тим, що, з натяжкою, можна назвати посмішкою.
— Скільки мені зазвичай потрібно часу на відновлення?
— Декілька місяців, — відповідає Маріон. — Але якщо хочете почути щиру правду, люди в цьому відділі вже в перший свій день компетентні настільки, наскільки вони взагалі можуть бути. На цю роботу приходять, працюючи на всю потужність, або взагалі не приходять. Усе інше — шліфування та полірування.
— Ну, тобто, ви хочете сказати, що вам не важливий мій ментальний стан і я потрібен вам на роботі вже зараз, — каже Кім.
— Мені потрібний оновлений запис SCP,— киває Маріон, — це для початку. Мені потрібно, щоб ви розібрали патерни хижої поведінки Ґрея та як саме ви його подолали. Я хочу, щоб ви з'ясували, що воно робило з тілами: спалювало їх, дезінтегрувало, чи просто залишало лежати розкиданими по зоні гниючими купами, прихованими від сприйняття оточуючих. І мені потрібні заходи протидії до того, як воно повернеться.
— Воно не мертве? Почекайте, — каже Кім, — здається, я знаю, що мається на увазі, починаю згадувати. "Ідеї не вмирають."