Natvra abhorret
рейтинг: -2+x

Зачинивши двері кабінету, він подумав, що не пам'ятає, чи вимкнув монітор. Ім'ян постояв пару секунд, дивлячись на блискучу ромбувату пластинку навколо замкової щілини, а потім вирішив, що витрачати час на таку дурницю не варто. Прибрав ключі до кишені, розвернувся та пішов коридором до найближчих сходів. Серед повільного танцю тіней дерев, що росли біля контори, на протертому брунатному килимі з'явився людський силует. Ім'ян подивився на свою тінь та випрямив спину.

На першому поверсі двері у підвал цього вечора були відчинені, але звідти не доносилося жодного звуку. Здається, він вважив це підозрілим, і тому спустився униз. Шафи, пофарбовані пухирчастою темно-сірою фарбою, обставлені картоновими коробками з якимось мотлохом, пластмасові діжки біля дальньої стіни, кілька відер, дошки, запах пилу, — як зазвичай. Співробітниця відділу реклами — як же її звали? — стояла у кутку та роздивлялася щось всередині висунутої верхньої шухляди старого столу. Обернувшись, вона привіталася з Ім'яном і промовила: «Для радіо, коли я роблю, що можу»… або «Що я можу, коли роблю для радіо»… якось так. Ім'ян кивнув і повернувся нагору, а потім вийшов на вулицю.

Протягом наступної години цього нічим не примітного літнього вечора він їхав додому, маршруткою, згодом трамваєм. Так, нічого особливого ані в маршрутці, ані в трамваї не трапилося. Розмірковуючи про майбутню угоду, Ім'ян позирав крізь немите скло на вікна будівель, що пропливали повз, та віддзеркалені у них хмари. Дрібні й світлі, дощ не збирався; але й у попередні роки ці дні бували сухими. Більшість пасажирів зосередилися на своїх телефонах. Ті, що розмовляли, обговорювали повсякденні справи, політику.

Купивши у магазині дві пляшки пива та яблука для дітей, він прийшов додому близько восьмої. Жінка та двоє синів вже були там, зустріли Ім'яна. Жінка подивилася на пиво з осудом, але більше її начебто нічого не тривожило. Вечір минув своїм звичаєм. Старший син показав молодшому якусь музичну групу на телефоні, вони заливалися сміхом. Перед тим, як лягти спати, Ім'ян пролистав новини на кількох сайтах. Усе як завжди. І ще вона щось сказала йому, мабуть, на добраніч? Або була занепокоєна? Чомусь він забув, про що вона говорила.

Нічого. Нічого, ну нічогісінько не провіщало день, коли. В усякому разі, для Ім'яна. А може, щось таке й було, але вилетіло з голови. А потім лишалося тільки придумувати пояснення, клеїти слова у проміжки між та дивитися, чи не відваляться. Проспавши самий початок, він прокинувся вранці від диких криків із сусідньої кімнати й.

Ім'ян скочив з ліжка, тут же пролунав дзвінкий удар. Окрім, почулося. Це був, ніколи раніше йому не.

Нестямні крики звучали не тільки з кімнати; з вулиці долинало те саме, притлумлене віконним склом, і зовсім тихо — з-за стін. Значить, усюди. На Землі? Краєм ока він побачив, як під в небі -синіх. Що за?.. Усі ці думки промайнули в голові Ім'яна за якісь секунди, але випарувалися разом з легким похміллям, щойно до нього дійшло, що кричать жінка й діти. Страх виріс у новий вимір. Ім'ян теж закричав і кинувся до пройми дверей.

там. Від вікна до залитих кров'ю тіл, що корчилися. Крик захлинувся, голова жінки та полетіла. А. Вбік, де. Бризнула кров з шиї при. Другий син визирав з-під пряма гардеробу, його обличчя теж було замазане червоним,. На підлозі серед лежали шматки м'яса й шкіри. Тіло, смузі, жінки впало на стіл. продовжували.

— Ні-і-і!!! — закричав Ім'ян і втратив свідомість, його син, якого, на та руки, що ухопилися перед смертю за ноги матері, відірвалися,, а у вікно з — вікна крізь стін над. . сонцем диз'юнкції 8251 притужливими #@.

Коли він прийшов до тями через півгодини, на Землі залишилося 349265270 живих людей. Решту, як його жінку й сина, або вони загинули від, викликаних вибухів, ,,-, октаедральному, та.

Ім'ян застогнав і сіпнувся, потягнувся долонями до обличчя, аби стерти з нього щось липке й крихке. Ще воно було солоним. Він машинально злизнув це. На Землі залишилося 349248787 живих людей.

— Ии-ииии, — тихенько схлипував хтось. Ім'ян майже не пам'ятав того, що сталося, воно розчинилося у забутті разом із снами минулої ночи. Схлипував його другий син. Який заховався під гардеробом від… і відразу ж наринули, в яких. Ім'ян поперхнувся й різко сів. Він знаходився біля заляпаної марку кров'ю стіни. коло вікна в калюжі крові й між валялася голова його жінки, очі залишалися яких відкритими. Усе обличчя пролам дошці її було вимазане кров'ю. Взагалі кімната через що була помережана кров'ю уздовж а, зліва — , впоперек. Похилений, із тріснутими ніжками стіл, зсунений від лапі лапі; лапі центра кімнати до гардеробу. Через нього морда перевісився труп. стіл, труп, зламаний над стілець,, зелена, затуляли маленьке тільце, де розірване на декілька шматків, вони лежали свист, обгорнуті скривавленими клаптиками літу одягу. Це струмочок був мертвий син Ім'яна;; живий мілко здригався, листя забившись, під гардероб розгорнулися і притиснувшись до стіни.

— С-синку! — покликав Ім'ян. Жалібно скрикнувши від неочікуваності, другий так син повернув до батька кров'ю обличчя, та Ім'ян побачив, що у нього з усіх. Ім'ян від смикнувся й стукнувся потилицею об стіну, голова змістилася і стовбур якось дерева, що росло за вікном, на якому, затулив ранішнє сонце.

Розділ 4

Отже, поза сумнівом, однією з найпринциповіших, якщо не головною, особливостей є те, що про нічого (вірніше, майже нічого, інакше цього розділу в даному звіті не було б) не можна сказати та/або почути. Не можна написати та/або прочитати. так: спочатку, потім, інколи. А , завжди. Дехто воліє стверджувати, що сказане та написане все ж існує, — відповідно, чується та читається, — коротку мить, а відтак зникає, хоча такий підхід стикається з додатковими труднощами. Звісно, є й інші точки зору на.

Чому? Ніхто цього не розуміє. Чому? Цього теж ніхто не розуміє. наслідком чиїхось дій або сталося саме по собі? Невідомо.

Як ми мали змогу переконатися, ефект, хоча й меншою мірою, зачіпає відео- та аудіо-записи. Розглянемо, наприклад, один з найвідоміших роликів, знятих смартфоном у порту Ройк'явіка. Протягом кількох діб після, коли Інтернет у своєму звичному вигляді ще функціонував, цей ролик подивилося багато тих, хто вижив. Усі мі, котрі бачили (і чули) його, спостерігали, будемо вважати, одне й те саме. Нажаль, весь вихідний відеофайл більше недоступний, маємо фрагменти, які збереглися у кеші різноманітних ґаджетів.

Цей файл являє собою певну, фіксовану послідовність 0 та 1. Учора, сьогодні та завтра це одна й та сама, незмінна послідовність. Він відтворюється практично будь-яким додатком для перегляду відеофайлів, при цьому пікселі екрана пристрою, на якому запущено такий додаток, забарвлюються у певні, незмінні кольори, — ми маємо на увазі їхнє цифрове представлення, а не суб'єктивне сприйняття. Доречі, що саме ми сприймаємо?

Спочатку ми бачимо, як з океану. Ось ми, які написали попереднє речення, читаємо його та розуміємо, що воно закінчується наступними символами: «… як з океану». Потім «Ось ми …» і так далі. Прочитайте ще раз, уважно. Вірно? Вірно. Чи написали ми те, що було після слів «як з океану», до крапки, до «Ось ми», та чи було воно там колись? Звісно, було, кажемо ми. Ми написали (насправді?), що з океану. зверху на кров'ю. Але от знов. Як це відбувається?

По-перше, ми знаємо, про що хотіли написати/надрукувати:. . . . . . ! !!! Не будемо витрачати час (і папір, а також увагу небагатьох читачів) на подальші спроби; усі вони незмінно закінчуються «».

По-друге, ? цензурує,? дефектні сектори жорсткого диску? від, не тільки в просторі, але й у часі? Чи існувало, чи існує, ховаючись, а може, чи існуватиме колись всередині «» щось, відмінне від нічого? Ми не знаємо. Якщо усе це коли-небудь, так би мовити, повернеться, як повертається затерпла відсиджена нога або придавлена уві сні рука, то що відбудеться із текстами, написаними/надрукованими на папері? Чи зсунуться позиції літер, чи з'являться у зсунутих словах нові переноси, чи збережеться вирівнювання по лівому краю або по ширині, чи додадуться сторінки, аби вмістити увесь текст? Звідки візьмуться енергія і матерія для цього процесу? Або ж воно там є, але якесь порушення нашого сприйняття не дозволяє спостерігати, усе схлопується в «»? Аналогічні питання виникають з приводу аудіозаписів. Ми могли б промовити написане вище, записавши на диктофон (власне, ми провели такий експеримент, у котрий раз, із передбачуваним результатом), і там було б те саме. Навіть не «…». є є є.

Між дією на звук і текст є відмінності, не до кінця зрозумілі. Наприклад, ми можемо писати про «»-ефект, а в усному мовленні лапок немає. З іншого боку, лапки й теж уразливі, мабуть; не можна сказати, що — це або. слово або лишається, або зникає повністю. Стосовно пунктуації: ,; якщо, то , . Такі дрібниці напевне здаються другорядними, проте хто знає, чи не таїться десь у ключ до.

По-третє, «» не означає забути.

Ім'ян приходив до звалищ свого будинку без усякої прив'язки до річницевої нісенітниці. Коли відчував, що це треба зробити. Зазвичай він пробирався сюди один; шлях неблизький та небезпечний, не стільки через, як через мародерів, бандитів та знавіснілих від; втім, особливої різниці між ними не було… між усіма, включаючи його самого; селище біля річки, де жив тепер Ім'ян і півтори сотні людей, мешканці околиць називали лігвом озвірілих вилупків.

Цього разу із ним був старший син, троє збирачів припасів та двоє похмурих мовчазних підлітків, один з яких напевно був його сином. «Минуло понад двадцять років, а як», — подумав Ім'ян, коли побачив навскіс дах з кольору. Дорогою вони прикінчили одного мародера, який втрапив у зі стеблин, вони хилиталися на вітру, піску. Піском же вони й присипали тіло, повз, чому, попередньо закидавши цеглою, аби сморід не приваблював хижаків. Добігав кінця квітень, на кущах та деревах, які буйно розрослися, бризками зелені розкривалося листя. Деякі гілки проросли прямо крізь.

— хрінь післязавтра, — пробурмотів підліток, котрий замикав похід, ткнувши рукою в справа. Ім'ян подивився і подумав, що, напевне, так і буде:, а потім через кіоск із вицвілими журналами за тьмяним склом. Післязавтра або найближчого тижня. В народжених після якесь особливе чуття на. Вони це передбачають і, що найбільш гнітюче, інколи помиляються. ні з ким не приятелює.

Знайома картина місця, де він прожив колись не такі вже й паршиві роки, як завжди, викликала відчуття нереальності. Усього довкола. І усього всередині. Що за у нього в макітрі. В усіх. Ніхто не вільний від. Хоча вже нема, у перший же день, а залишилися. Із кожним роком все менше, але що, так же ідеально із слів. Він намагався; усі намагалися. Зайти з того боку, з цього. Побічно, — згадалося улюблене слівце перших днів після. Побічно просочимося до, зуміємо про. Залишимо літопис для нащадків, щоб не забули. Щоб розуміли, як так «людство майже винищене». Чим? . Ще раз, чим? . . . . Щойно думки про приймали форму слів, вони перетворювалися на та зникали… або їх і не було? !

— , — сказав старший син. Або хотів сказати? Ім'ян давно полишив спроби з. обличчя! Самі собою стиснулися кулаки. Він би. Та прибити тих, хто показував пальцями на навколо до вух. Кількох таких… він насправді вбив. Не знав, скількох; це було на самому початку, він тоді ледве не спився.

А багато хто з тих, котрі вижили, вибралися з, потім не витримали, напилися до смерті, отруїлися по-іншому, повісилися, застрелилися. Або в. Ім'яна втримав страх за сина, котрий невпинно плакав, марно намагаючись з обличчя, але, крім того… кумедно, може навіть сильніше… страх закрити очі, аби забутися п'яним сном. Та ні, не страх то був, а жах, що заволодів усіма. Здавалося, ява настільки ослабла, що без людського сприйняття остаточно розсиплеться; поки кліпнеш, усе стане. і більше нічого. , усюди, назавжди. у тобі,. Стільки років минуло, а старий жах накочувався на нього, змушуючи серце тріпатися, варто було замружитися чи подумати про це.

Ехх, подумав Ім'ян, скільки усяких статей та дисертацій могли б написати за ці роки спеціалісти з шариків та роликів, якби це було комусь потрібно… Та яка гамівна сорочка укоськає цілий Всесвіт?

Як і минулого разу, вони зустріли кількох мешканців найближчих будинків, які продовжували жити у своїх (та чужих) квартирах, не зважаючи на. Одного з них Ім'ян невиразно пам'ятав. Навіть, здається, ім'я збереглося у пам'яті.

— А, Ім'яне, — зрадів старий-сусід, із кректанням вилазячи з вікна першого поверху. Він ховався за підвіконням, біля змащеного отрутою ведмежого капкану, видивляючись, що то за люди зі зброєю пробралися на подвір'я. Рухався він повільно, звично скануючи поглядом відкритий простір: вліво-вправо, вліво-вправо, повернувши відкриті порожні долоні до «гостей». Гвинтівка, котру він виміняв у них на бухту кабелю з всередині котушки пару років тому, стирчала з-за спини. Помовчав, наче роздумуючи, та неголосно сказав: — Дітки підростають…

Усякий раз, коли Ім'ян намагався представити, як це подвір'я, та й весь світ,, виглядає збоку, він уявляв комп'ютерну гру з… глюками? Із тих ігор, котрими захоплювалися у дні його власного дитинства та юності; може, Fallovt? Проте справа не у занедбаності, не у бандитах, та й монстрів ніяких нема. першого дня, навіть у перші хвилини, а потім як, наприклад, кіоск або де застряг невдачливий мародер. Ніяких мутантів, у його сина обличчя в під, це зовсім інше. Не успадковується… не повинно успадковуватися. Думки стрибали, плуталися. Старий продовжував говорити, скучив за новими людьми. Дехто, за чутками, намагався спілкуватися із. Навіть на. Чи можливе кохання людини і? Кохання, що долає , ,,,,,,,. Нехай навіть щось мирне, як-от Simz. Головне — глюки. Не порожнеча, не чорні пікселі. Але й не білий шум, не зсунуті кольори, не стрибаючі смуги, не дефекти розгортки. І не стягнутий в точку простір. Не 2+2=6. Усе на місці, не рахуючи. А. Навіть.

І така спроба була, пригадав Ім'ян: розповідати, чим не. Але й тут скрутило дулю з. Із чим порівнювали, якось працювало. Він міг казати, що якби хтось намалював картину, яка зображує, то в ній не було б ані розривів, ані тління, ані блимаючих шматочків. А з ні. Ніхто не зміг, що нема ані, ані. Нащадки не прочитають у «Повісті літ», що відрізняється від вакуума або, навпаки, від якої-небудь «різнобарвної кристалоплоті, що світиться», як відрізняється від.

Якого світ продовжує бути? Чому всесвітній комп'ютер, чи як воно там влаштоване, не вирубився, не перезавантажився? Невже недостатньо сильний… збій? Адже зачепило не тільки Землю… у довільну погідну ніч дивимося у зеніт, де колись була Полярна зірка, і бачимо. Та що там зірки, . Багато сузірь позбулися своїх зірок, замість них. Різні чи однакові? Але вони далеко, видно, а не видно, хоча видно. Ходять чутки, наче у небі Південної півкулі замість Фінікса тепер. Втім, Фінікс. А казали, що світло від зірок йде тисячі років… щось тут не те.

Підлітки діловито шмигали серед куп сміття, вже рефлекторно обходячи та перестрибуючи через. — Тсс, шматок, тихо, — один заїхав другому долонею в потилицю. Ім'ян попрямував до входу у свій під'їзд, старший син ішов позаду. Він сказав і. Ім'ян відповів. За роки він навчився розуміти, хоча бар'єр лишався нездоланним. У ньому не з'явилося жодної щілинки; ні в кого з, як у його сина,. залишиться з ними до смерті.

Так, щось не те. Підіймаючись сходами, у напівтемряві, у затхлому, запиленому повітрі, звично відчуваючи, як от-от накинеться здичавілий собака, чи то собака з, він позирав навколо. Тут теж, он у кутку, за дошками. з до по. Він відвернувся. Якщо сталося із зірками, то… коли? Одночасно? Щось там з відносністю не ладиться… Або навколо Землі, навколо Сонячної системи, як екран, а зірки у повному порядку? Як не крути, усе виходить діряво, суперечливо. Цей світ має зникнути, раз у ньому. Чому вони продовжують мучитися? Вже пішло друге покоління, їм усім жити в. поруч. Жінка та син відразу, їх. Вони кричали, було боляче коли з зсередини від вікна (Ім'ян не помітив, як нігті пальців правої руки до крові уп'ялися в долоню), але для них кошмар закінчився швидко. А ці, що вештаються на подвір'ї, звичайні діти, не заморочуються. Вони прийшли й побачили.

Переступаючи поріг квартири, Ім'ян нахилився та підняв якусь ганчірку. Пільно подивився на неї, як інколи уві сні, чому вона така справжня? Усі ці ниточки, фактура… Вона розповзалася в пальцях, у ній було більше дірок, ніж тканини. Із Землею не так, менше, ніж звичайної… речовини? і ставатиме все менше. Він розмазав дрантину по стіні, здираючи зітлілі шпалери з побляклого тиньку. Космос поки не розпався у прах, заштопується, чи що? Ця вицвіла ганчірка могла бути клаптем одягу з трупів, котрий відгризли й потягли щури, які однаково спритно бігали серед цеглин та серед, тому що не знали слів і думок. Як би діти на подвір'ї не стали такими ж. Здається, без цього тепер жити легше.

А що вийде, — спитає вдумливий читач, який ще не зробив цього сам, — що станеться, якщо ми відволічемося від пошуків харчів та води, від турбот про, роздобудемо у нашому постапокаліптичному світі відеозаписуючий пристрій, знайдемо для нього джерело живлення та знімемо себе, коли ми пишемо «… як з океану. Ось ми …»? Знімемо, приміром, як рухаються наші пальці, які водять ручкою по паперу або стукають по клавіатурі? Що ж, цей дослід теж проводився неодноразово. Взагалі, головне лишається по той бік: на усіх таких записах пальці або неможливо розгледіти, або вони відтворюють текст, в якому мова йде про те, що. Буває й таке, що пальці. Та.

Ми рекомендуємо не влаштовувати такі досліди без особливої потреби. Як-то кажуть, «якщо будеш довго вдивлятися у, почне в тебе». Цензура «»-ефекту непередбачувана, здатна викликати до.

В міру того, як безпосередні сліди зникають, вітрами й дощами, і ці здається все більш неправдоподібним. Окрім страшенної трагічності того, що відбулося, загибелі 98% населення земної кулі, проявів у 27% тих, хто вижив, приречених на, фактичного колапсу людської цивілізації, десятків техногенних катастроф та ін. та ін., «»-ефект несумісний з наявними раніше основами людського мислення.

Не можна сказати, що нічого такого, котре перегукується з хоча б за деякими, у культурі, яка передувала, не знайти, — достатньо назвати, наприклад, «Ніщо, або Послідовність» М. Золанж (рецензія на цей твір є у збірнику Ст. Лема «Абсолютна порожнеча», 1951 р.), певні розсекречені об'єкти Фонду SCP (№№ 586, 2565, 2740, 4830, тощо, кінець XX ст.), — але принципово відмінні від образи, представлені цими матеріалами, на наш погляд, літературніше, художніше, ніж. стільки людей, , кров'ю, над трупи,; шматки нутрощі за та інше., коли дійсністю, порівняно з цими матеріалами виявилося низькопробним трешем. Риторичне питання, але навіщо жертвах, котрі або?! А якби даний звіт якимось дивом перенісся у минуле, за п'ятнадцять хвилин до його б вважили формальною, виключно вторинною вправою на тему цензури або «заповніть бланк».

В історіях, подібних згаданим вище, часто відбувалося посилення, збільшення та інших трохи на. Роки, які минули з, дають підстави для обережного оптимізму, — зменшується, для світобудови є не нормою, а пошкодженням, раною, котра з часом загоюється. Нажаль, після достатньо серйозних ран шрами лишаються назавжди.

І рано чи пізно їх навіть перестають помічати… Слід очікувати, що нашими нащадками роки по тому буде сприйматися як ідіотська містифікація, яка чомусь збіглася у часі з непоясненною масовою загибеллю. Вони називатимуть «катаклізмом», «аномалією», але по. Порівняйте наступні дві фрази та знайдіть відмінності:

Людина зі смартфоном тікає від океану, перед нею, стіна зліва, промайнув паркан та застряглі у ньому кишки, кров заливає.

Людина зі смартфоном тікає від океану, перед нею, стіна зліва, промайнув паркан та застряглі у ньому кишки, кров заливає.

Одну з цих фраз ми написали, розповідаючи про фрагмент того самого ролику. А другу скопіювали з першої, точніше, написали символи, які «збереглися», у тому ж порядку. Питання до читача: яка з цих фраз по-справжньому піддалася «»-ефекту, перша чи друга? Інша фраза — лише імітація, підробка, з нею точно ніколи нічого не трапиться. Мабуть, такими є обидві. «» завжди у теперішньому; коли наступає майбутнє, його вже немає, залишається тільки «» (ми розрізняємо тут «» як ефект та «» як наслідки цього ефекта). Схоже, виключаючи (зворотного коли), з перекладом. Вже у текстах, написаних сьогодні, коли ще на кожному кроці, дія помітна лише за побічними ознаками: граматичними помилками, пропусками, неприродністю мови.

Більш того, жоден текст, написаний після, в якому на перший погляд немає таких ознак, не є вільним від підозр. І ніколи не звільниться від них. Оскільки з це показати, наведемо штучний приклад про цілковито, де замість «»-ефекта буде [ ]:

Заєць виліз із нори, пробрався на город, з'їв морквицю та повернувся до нори.

Заєць виліз із нори, пробрався на город, з'їв морквицю[, отруївся нею та миттєво, беззвучно сконав. Вовк, який отруїв морквицю, здер із зайця шкуру, натягнув на себе] та повернувся до нори[, де зжер усіх зайченят].

Що ж робити? Дехто закликає підвищувати надлишковість усього, що ми говоримо й пишемо, або навіть перебудовувати мову (мови), щоб нікуди не. У нашому прикладі:

Заєць № 7152 виліз із нори, потім заєць № 7152 пробрався на город, відтак заєць № 7152 з'їв морквицю, нарешті заєць № 7152 повернувся до нори, і після усього заєць № 7152 живий.

Такий надмірний контроль абсолютно марний:

Заєць № 7152 виліз із нори, потім заєць № 7152[виявив, що у нього виросли крила,] пробрався на город[, перелетівши через паркан], відтак заєць № 7152 з'їв морквицю [і замість неї з'явилася тисяча морквиць, які рушили вслід йому], нарешті заєць № 7152 повернувся до нори, і після усього заєць № 7152 живий[, а зайченята забезпечені морквою навіки. Вовк брижить стрічкою Мебеуса].

Цей іграшковий, ніяк не на, приклад демонструє безсилля будь-яких спроб перемудрувати. Напевне, одні мови володіють більшою опірністю «незримим вставкам», інші меншою; але потенційно усюди — між словами, ієрогліфами, бітами. Так, довільна фраза у цьому звіті може бути не тим, чим здається.

Ми зустрічали припущення ось якого роду: з часом мови, котрими розмовляють люди, як би самі по собі еволюціонують так, що граматично неправильні висловлювання, зачеплені, зробляться неможливими. (Чому? Так зручніше, не торкатися болючого місця.) А оскільки мова великою мірою визначає мислення, зникне якщо не зі сприйняття, то з розуму, і люди майбутнього, оточені з усіх боків, просто не.

Та все ж нам видається важливим зберегти у тому чи іншому вигляді пам'ять про, передати її прийдешнім поколінням. Враховуючи стан, в якому нині, усього кілька десятиліть по тому, перебуває людство, зробити це буде нелегко. Записи губляться, носії старіються, виходить з ладу апаратура, на якій їх можна було б відтворити. Популяція нашого виду як і досі скорочується, хоча темп скорочення, судячи з уривчастих даних з усієї земної кулі, дещо послабшав. у тих, кого, у переважній більшості випадків не успадковується. Нас залишилося близько 100 мільйонів, як у перші століття до нашої ери. Культура й технології стрімко втрачаються, наука та промисловість атрофувалися. Ніяких міжнародних організацій на кшталт того ж Фонду більше не існує, ізольовані спільноти борються за виживання серед, руїн, конфліктів за базові ресурси та нападів феодальних квазідержав, а по суті бандитських кланів, із претензіями на світове панування, які на захоплених територіях навчають дітей виключно стрільбі з автомата. Наскільки нам відомо, виготовити із зброю не вдалося, проте ми точно знаємо, що такі спроби тривають.

Ми повинні, ми зобов'язані подолати та наслідки. Включаючи. І навіть, як би пафосно це не звучало,. Заради загиблих, заради нащадків, заради тих, у кого з. Серед нас, авторів цього звіту, немає жодної і жодного, кого катастрофа не торкнулася особисто. Але ми маємо бути людьми. Людина з залишається людиною.

Усі світові релігії, що збереглися, схильні до тлумачення як покарання за гріхи людства. Як би там не було, навіть — не привід кількість цих гріхів збільшувати.

Невідомо, чи відбудеться знов. зачепили увесь видимий космос, як свідчить нічне небо, однак ми не знаємо, які висновки з цього випливають. Припустимо, десь є іншопланетяни, які теж зіштовхнулися з; , від, діє на них так само, чи це особливість людини? Закономірності та, якщо такі існують, поки недоступні нашому розумінню, але сподіватися на допомогу якихось «прибульців» — дурно та безвідповідально. Ми повинні бути готові до. може бути потужніше, усе живе та неживе перетвориться на, а. захист від, бар'єр? . Тільки покінчивши із безплідними чварами, отримаємо ми шанс знову зайняти належне місце, котре в нас.

У наступному, основному розділі даного звіту ми сформулюємо опорні положення програми, яку необхідно взяти на озброєння лідерам усіх спільнот Землі, чий погляд спрямований не в минуле, а в майбутнє.

Ім'ян стояв біля вікна, крізь яке уливалося прохолодне, свіже весняне повітря. Ані запаху, ані смаку не мало, а може він звик. Наближалися сутінки, у майже безхмарному фіалковому небі сходив, Моря Злив. Лікті в, але він не помічав цього. Потім або водою. Він дивився на чорні провалля вікон будинку навпроти (не всі були чорними, деінде за, а в двох). Син спустився на подвір'я та приєднався до збирачів припасів, вони стояли навколо, з обох боків порівняно з позаминулою весною, коли. Якщо, витягнути, а від, стане в пригоді. І не.

На даху того будинку ґава зосереджено розколупувала. Ім'ян згадав жарт загиблого сина: «Птахи прилетіли до тебе? Птахи прилетіли по тебе!»

Ім'ян обернувся. Великий череп. Малий череп. Кістки та зсохлі жмути плоті, посеред, ;. не вдалося. Намагалися, але. про Й. а. Де! так? котре кров на! по он там. З. з!

Колись він боявся і чекав, що буде отак стояти, а позаду голос мовить: — Ім'ян. — І рука ляже на плече, рука з. обхопить, як липка комахоїдна квітка комашку, та потягне в. Або як часто бувало у нескінченних снах, коли він чув їхні стогони, крики, до крізь, тихі прохання про допомогу, і не міг зрозуміти, де вони, що робити, чому не врятувати. пробиралося навіть у сни. Ці фантазії давно розвіялися, центру,, всупереч від ні, кого вбило, мертві. А якщо проникло в пекло та у рай? до порушить рими.

— З-н-и-к-н-и, — взмолився Ім'ян усьому. Небесам, землі та. — Зникни, ти не повинно буть. ! — У такі хвилини він здавався собі чоловічком, намальованим на дірявому, як ганчірка, аркуші паперу. Навколо ввижався нерозрізненний текст; цифри, літери. Він теж складався із знаків, що оживали у когось в голові. Усе це було неправильно, абияк, з непогодженостями, з помилками. Особливо на кістках. з! Ім'ян дуже хотів, аби цей аркуш розпався, згинув у. Аби усе стерлося, забулося, ну або хоч щоб він лежав там, де ніхто не прочитає.

Нехай. разів. Але не так. Нарешті він зрозумів, що відчуває й образу; наче усе суще зім'яли, змішали з, викинули у сміттєве ведро. гниляччя, мухи? могло бути не. Без. Але, і ось його жінка — очниці параболоїд ложці. Щоб усе перетворилося на! Він вірив, що хоча б мізерна частина його у миті безглуздої мольби просочувалася й підглядала туди, де так і було, де не сталося. Туди, де довкола не могло нічим, окрім маячні.

На зворотному шляху довелося відстрілюватися від якихось гадів, що засіли у школі, верхні поверхи котрої суцільним яскраво. Одного збирача припасів поранило у плече, зачепило кістку. До селища дісталися під світанок, і док, з ногою наполовину в, сказав, протираючи окуляри, що скоріш за все доведеться робити ампутацію, проте є надія. Подруга збирача жбурнула в Ім'яна,, з плавнів нижче за течією річки.

…00101010100101100010101010111110101010110100111110110000000101011111101001001110101 0001111001011 101…
…ЗОНД 29451. ТРИВАЛІСТЬ ПОЛЬОТУ 1915064142.722. ЗІРКА 58623. ВИЯВЛЕНО ПЛАНЕТИ: 1, 2, , 4, 5, 6, 7, , 9…

Якщо не зазначено інше, вміст цієї сторінки доступний на умовах ліцензії Creative Commons Attribution-ShareAlike 3.0 License