Гей, мамцю.
Це… ееееее… я. Звиняй, що не дзвонило тобі всі ці роки, однак я тілько отримало доступ до 9727. Можна було б подумати, що Архонт був би доступнішим, але… ой, дарма я сказало се слово. Звиняй, я й досі не можу розповісти тобі, на кого працюю — навіть зараз. Мене заставили прочитати цілий список заборонених тем, коли я подалося на політ сюди, і, власне, мда. Тут якесь велике бурління щодо взаємодії класифікованих людей з класифікованими речами. Гадаю, се має сенс. Мій працедавець дотошний. Є багацько, чого я хотіло б сказати, та, що ж, іншим разом. Завжди є інший раз.
Ти завше думала, що я працюю на уряд чи щось типу того, ну то це й дійсно десь так. Та якби не ся робота, я не знайшло би любов свого життя. Я б не створило свою власну маленьку сім'ю. Її звати Ільзе, й вона найрозумніша на світі. У нас є прийомний син, Джеймс, він ідеальний. Такий ідеальний маленький хлопчик. Все, що він робить, він робить бездоганно і добродушно, і я бачу щастя в його очах, як він грає зі своїми іграшками та Міло, нашим псом.
Чи се ж ти бачила, коли я було карапузом? Чи се ж відчувають усі батьки? Хоча він і не моє тіло й кров, я все одно люблю його всім своїм серцем, і мої груди стискаються від самої думки, що я можу його більше не побачити. Але до сього далеченько. Та менше з тим… ти ж бачила в мені сю дитячу хвацькість, так? Вона допомагала мені всі ці роки в дослідженнях та роботі. Гадаю, в сій справі, коли осе працюєш з невідомим, новим, то треба тримати серденько відкритим.
Мені… еееееее… мені шкода, що я майже не навідувало тебе після переїзду. Я не думала, що ти схвалиш, що я обрало Ільзу — зважаючи на те, як ти ставилася до мене самого. Я думаю, ти не схвалила б багато чого. Не те щоб, мгхм, багато-багато чого, але все ж багато чого. Та й пофіг. Все нормально. Це все вже в минулому.
Тим не менш, я тут. Знаючи, що ти там. Знаючи, що ти чуєш мене. Це все так дратує, пгррффф… Що ж, гадаю, що в тебе більше немає вибору, окрім як жити з цим. Чи не жити, ги ги ги. Я знаю, що це не вирішує нічого в нашій сорок з чимось річній боротьбі, але я хотіло, аби ти се почула. Прямо з моєї пельки. Без перешкод. Без натяків, зібраних з телефонних дзвінків чи СМС-ок. Чи їх відсутності. Тепер я живу своє життя так, як хочу жити, і ти вже більше нічого з цим не поробиш.
Прощавай, мамцю.
